Журналистика - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 02.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Журналистика

Роль ЗМІ у процесі стигматизації

Автор:Смирнова Марія Валеріївна, аспірантка 1-го року навчання кафедри соціальних комунікацій інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

 

Поняття “стигма” в буквальному перекладі з грецької мови означає “ярлик”, “клеймо”, “випалена рана” і означає соціальний атрибут, який дискредитує людину чи групу людей; це ознака зневаги чи недовіри, яка відокремлює людину від інших [1, 42].

Вивченням поняття стигматизації починаючи з 60-х рр. XX ст. займалося багато вчених: І. Гофман (“Стигма: Нотатки про управління зіпсованою ідентичністю”), R. Haghighat (унітарна теорія стигматизації), Г. Бекер та К. Еріксон (теорія клеймування), А. Фінзен (“Психоз і стигма”); а також сучасні науковці: О.О. Алєксандров, С.Я. Бронін, О.О. Власова, І.Я. Гурович, М.М. Кабанов, Г.М. Кравченкова, Т.П. Липай, Л.П. Тушинцева та ін.

У науковий обіг поняття стигма ввів Ірвінг Гофман у праці “Стигма: Нотатки про управління зіпсованою ідентичністю в 1963 році. У нього: термін «стигма» використовується “для позначення якості, що видає якусь ганебну властивість індивіда [an attribute deeply discrediting]; причому характер цієї якості визначається не самою якістю, а відношеннями стосовно неї”[3].

Період активізації інтересу науковців до проблеми стигматизації припадає на 60-90-ті роки ХХ ст., коли з'являються наукові дослідження з вивчення девіантної поведінки індивіда. Прихильники теорії стигматизації (клеймування) Говард Бекер, Едвін Лемерт і Кай Еріксон стверджували, що жоден вчинок сам по собі не є кримінальним чи некримінальним. Це залежить від того, як суспільство оцінює такий вчинок [2].

Згідно з унітарною теорією стигматизації, прихильником якої є Rahman Haghighat, стигматизація передбачає самозахист і своєкорисливу поведінку, які у багатьох випадках є несправедливими по відношенню до стигматизованого, оскільки останні можуть бути всього лише жертвою чуток. Щоразу, коли суб'єкт стигматизації уникає об'єкта стигматизації, він зменшує свою тривогу, а отже, отримує первинну вигоду. Більше того, суб'єкт стигматизації уникає можливої втрати, а також підвищує свої шанси для виживання, а тому отримує також вторинну вигоду від стигматизації [6].

Наслідками стигматизації є негативні переживання стигматизованих осіб, а саме: почуття сорому, почуття провини, скритність, роль “чорної вівці” в сім'ї, самотність. Також наслідки стигматизації включають соціальне відторгнення, стереотипи, упередження, дискредитацію, приниження та дискримінацію [5, 65].

У зменшенні наслідків стигматизації важливою є дестигматизаційна робота. Дестигматизація – це відновлення членами стигматизованих груп своїх громадянських прав, втрачених у зв'язку із стигматизацією [4, 116].

Багато стереотипів проникають у суспільну свідомість за допомогою засобів масової інформації. Газети, телебачення та інтернет підтримують стигму, презентуючи суспільству історії, засновані на упередженнях і стереотипах, що посилює вже існуючу стигматизацію. Наприклад, на телебаченні психічне захворювання є одним з елементів комедійності, причому частіше сміються над персонажами, а не з ними. Пітер Бирн пише, що в 66% телевізійних передач, в яких мова йде про психічні хвороби чи наркоманію, жорстокість підноситься як основний елемент [5, 67].

Одним з завдань засобів масової інформації в умовах дестигматизаційної роботи є вживання більш коректних термінів по відношенню до об'єктів стигматизації, а також виявлення та корекція негативних уявлень і думок про стигматизованих людей чи груп. Вживання політично коректної мови дасть змогу зменшити дискримінацію людей зі стигмою, зруйнувати чи змінити існуючі стереотипи.

 

Література:

  1. Александров А.А. Стигматизация в наркологии / А.А. Александров // Медицинская панорама. – 2006. – № 6. – С. 42-46.
  2. Власова О.А. Теория стигматизации Томаса Шеффа: концепт «Остаточное отклонение» и социология эмоций / О.А. Власова // Вестник Самарской гуманитарной академии. Серия «Философия. Филология.». – 2013. – № 1(13). – С. 31-48.
  3. Гоффман И. Стигма: Заметки об управлении испорченной идентичностю [Електронний ресурс] / И. Гофман; пер. с англ. М.С. Добряковой. – Режим доступу: http://www.e-reading.me/book.php?book=145155.
  4. Кнуф А. Стигма: теория и практика / А. Кнуф, Л. Эпов // Знание. Понимание. Умение. – 2006. – № 3. – С. 116-122.
  5. Byrne P. Stigma of mental illness and ways of diminishing it / P. Byrne // Advances in Psychiatric Treatment. – 2000. – № 6. – P. 65-72.
  6. Haghighat R. A unitary theory of stigmatization. Pursuit of self-interest and routes to destigmatisation / R. Haghighat // British Journal of Psychiatry. – 2001. – №178. – P. 207–215.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (02.10.2014)
Просмотров: 712 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 1
1  
Замечательный  познавательный материал. Тематика актуальна, поскольку в последнее время масс-медиа часто используется "сильными мира сего" как средство массового зомбирования. Я некоторое время не занималась научной работой, немножко отстала от реалий. Хотела обратиться к автору: а что, классические атрибуты научных статей уже не используются? Какие конкретно задачи ставила г-жа Смирнова М.В. при написании данной работы? На кого ориентирован текст? Почему не использовались современные источники отечественных авторов?

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]