Украинский язык - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Украинский язык
Функціонування символу «зірка (зоря)» у поетичному доробку В. Свідзінського

Автор: Сметана Ірина Ігорівна, Харківський національний економічний університет

В історії української літератури творчість В. Свідзінського належить до найвищих досягнень поетичного мистецтва. Ця істина давно вже засвідчена багатьма письменниками різних поколінь [1, с. 143]. Ще донедавна творчість цього автора залишалася для більшості читачів невідомою. З-поміж перших глибоких розвідок, присвячених аналізу його поезій, можемо назвати праці Е. Райса, В. Стуса, І. Дзюби, В. Шевчука, Е. Соловей. В. Яременка тощо.
Поезії В. Свідзінського вводять читача в дивовижний світ природи, людських переживань, зворушують щирими почуттями й мудрими думками, яскравими образами. Як зазначає Е. Райс, світ В. Свідзінського ‑ це країна, де ще не ступала людська нога, країна, що вражає своєю новизною та незвичністю. Занурившись у неї, не знайдеш доріг назад. Ця країна – найзаповітніша прабатьківщина нашої душі, така далека, така глибока, така прихована, що тільки велике чародійство могло злегка відкрити її для нас [8, с. 151].
Мета цієї статті – дослідити функціонування символу «зірка» в поетичній мові письменника.
Символ як мовне явище привертав увагу багатьох дослідників (О. Потебня, М. Костомаров, К. Юнг, М. Максимович, О. Веселовський, І. Срезневський, В. Тодоров, О. Лосєв, С. Кримський, О. Сімович, Ю. Лотман, О. Бодянський тощо).
За одним із визначенням, символ ‑ це «предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знаку. Символ тісно пов’язаний із наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в конкретному образі» [5, с. 621-622].
Початок наукового вивчення народної символіки поклав відомий історик та етнограф М. Костомаров, який у магістерській дисертації «Про історичне значення руської народної поезії» порушив питання походження та еволюції символіки як образного відбиття народного духу, народного мислення. У дослідженні «Історичне значення південноруської народної творчості» М. Костомаров подав таке тлумачення: символ – це образне вираження моральних ідей через фізичну природу, до того ж цим предметам надається більш чи менш визначена духовна властивість. Як відображення народного світогляду, символіка, на думку М. Костомарова, є і «продовженням звичайної релігії», «міфи і символи зумовлюють і взаємно утворюють самі себе» [4, с. 440].
За визначенням визначного мовознавця О. Потебні символ – це насамперед знак, але тільки в певному смислі може йти мова про їхню синонімічність, адже не кожен знак є символом.
К. Г. Юнг походження символів виводив від колективного несвідомого (архетипів), зближуючи символ із міфом. «Те, що ми називаємо символом, – це термін, ім’я чи зображення, які можуть бути відомі в повсякденні, але мають специфічне додаткове значення до свого звичайного смислу… Слово чи зображення символічні, якщо вони мають на увазі щось більше, ніж їхнє очевидне і безпосереднє значення» [13, с. 25].
Відомий російський філософ О.Ф.Лосєв подав таку дефініцію «символ ‑ така образна конструкція, яка може вказувати на будь-які межі небуття і в тому числі також на «безмежжя», але слід мати на увазі, що «не можна провести межі поміж скінченним і нескінченним символом, адже, з одного боку, категорія символу скрізь і завжди скінченна, а з другого, – нескінченна». [6, с. 443].
У поезії В. Свідзінського серед астральних символів досить активно функціонує словообраз «зірка (зоря)». За народними уявленнями, зірки – це символ вічності, високих прагнень і щастя.
У ліриці В. Свідзінського зірка змальовується по-різному. Так, наприклад, у вірші «Вже хутко день…» автор спочатку змальовує зірку як супровід ночі – темної сили, пригноблювачів народу «Загин усім, хто ворог дневі, / Кому жадана ніч… Але поволі гаснуть зорі; Злотистий світ замрів…» [9, с. 7], а потім цей образ пов’язується з небом, зображується як символ перемоги над пітьмою, уособлення нового покоління, яке змінить життя на краще: «Одна лише зоря сіяє / На небі голубім»[9, с. 7]. Так, символічно зображується перемога життя над смертю, позитивних сил над негативними.
У віршах «Ой упало сонце в яблуневий сад», «Не дивись в юний зір..» автор вживає образ «зірки» як символу життя: «Ходить осінь по саду твоєму, / Обтрясає зоряні гілки. / Неминучий долі будь покірний, / День твій згас, його не вернеш ти / На останні відблиски вечірні / Упадає попіл темноти» [9, с. 68]; «Спало все. І місяць десь погас. / Тільки грала зірка світова» [9, с. 320]; «На сході рано полум’ям зоріє / Залеліє золотим гіллям» [9, c. 124]. В останньому рядку цей символ функціонує в метафорі. Полум’я зорі в поезії поєднується ще з трьома «життєвими» архетипами «сонця», «полум’я» та «золота». За народними уявленнями, «сонце» ‑ то життєдайна, цілюща сила, символ моральної чистоти та духовного світла, «золотий» ‑ колір сонячного світла.
В іншому контексті зоря виступає символом смерті. В. Свідзінський звертає увагу на те, що в природі все постійно рухається, народжується й вмирає, а потім знову приходить у цей світ, тому смерть є обов’язковою складовою частиною вічності й безконечності буття. Смерть – частина навколишньої всесвітньої гармонії. Наприклад: «Як дощу мигтіння прозоре / Поглинає глуха трава, / Так щомить розпадається зоряно, / Розсипається сіть життьова» [9, с. 114]; «Я звітаю вечірню зорю, / Її пилу злотавий дим. / Десь і сам, як зоря, я згорю, / Стану в споминах пилом тонким» [9, с. 112]; «Спопеліє, застигне смутно / Жовтава зоря в імлі, / Ніч надійде нечутно, / І не знайде мене на землі» [9, с. 111]. В останньому рядку автор невипадково поєднує образ зорі з жовтим кольором. Адже за народними віруваннями, жовтий колір, крім того, що асоціюється зі світлом, радістю, теплом, символізує хворобу, смерть, потойбічний світ.
У поетичному доробку В. Свідзінського спостерігаємо й автобіографічні мотиви. Так, зокрема, у вірші «Ми в ніч ввійшли…» «зоря» виступає символом таланту, долі поета, яка загублена «темними силами», ворогами України. Ліричний герой поезії закликає свого товариша (як колись В. Свідзінський свого брата) згадати славні часи, коли письменників не утискали заборонами та цензурами, коли митці могли вільно писати й друкуватися: «Ми в ніч ввійшли. Зоря погасла нам. Наш світлий день замовк і одійшов… О брате мій, востаннє спомянім, Як золотились ми» [9, с. 78]
Ми бачимо, що поряд із символом «зоря» зустрічається образ «ночі», який означає несприятливий для мистецтва й творчості час в Україні.
В іншому контексті «зорі» також символізують талант і долю митця, але змальовуються позитивно: «Лиш невпокійна мисль моя… / Змагається з навалом тьми, / Палає, як небесні зорі…» [9, с. 84]. В. Свідзінський підкреслює у цій поезії, що талант живе для людей, і ніяка «пітьма» в цьому не завадить.
Словообраз «зірка (зоря)» В. Свідзінський використовує в різноманітних поетичних метафорах. Наприклад: «Спопеліє, застигне смутно / Жовтава зоря в імлі» [9, с. 111], «От вийшли зорі, ‑ а міста немає» [9, с. 227]; «І тільки зорі слухали високі» [9, с. 324], «Я вийду – трепечуть зірниці» [9, с. 61]; «Віддає вінець зоря зорі…» [9, с. 63]; «Тільки грала зірка світова» [9, с. 320].
У поезії «Верхи тополь склонилися» «вечірня зоря» є символом передчуття смерті, печалі. Цей образ невипадково поєднується з «ніччю», за народними уявленнями, матір’ю смерті та сну [2, с. 336]: «Я чую шелест ночі. / Надходить ніч в одежі темній… / Моя вечірняя зоря / Горить не так, як рання» [9, с. 57].
В. Свідзінський тонко відчуває природну гармонію і намагається впіймати несказанну мить життя. У вірші «Вечірні тріолети» зірки виступають помічницями «місяця» ‑ володаря ночі, темряви. Ці образи створюють романтичний тон вірша, характеризують таємничість та красу вечора: «Став мирний вечір коло хати… / Крізь темні віти черешень. / Виводить місяць-хорошень / Зірниць нечисленні племена». [9, с. 70] Цей мотив пов'язаний із зачарованістю автора темною порою доби, він вбачав у ній неабияку магічність та сакральний зміст. Узагалі, для В. Свідзінського природа «сповнена живих діючих сил, вона для нього незупинне диво, і він щоразу пробує схопити її незбагненні чародійства» [3, с. 133].
Змальовано автором образ зорі й як джерело радості, оптимізму, символом незгасного кохання, вічної пам’яті про дорогу серцю людину: «Та не згасять ніколи роки / Зорнє світло круг серця мойого, / Слід небесний твоєї руки» [9, с. 73]. Ліричний герой сумує за своєю коханою, яка назавжди залишиться жива в його серці та пам’яті.
У поезії «Ти велетнем по високості» В. Свідзінський «зорі» символізують межу між земним і горішнім світом, між Богом і людьми: «Ти велетнем по високості / Верстаєш бистрий хід, / Але на зоряній розтоці / Твій зникає слід» [9, с. 170].
Зірки можуть бути диференційовані в часі: вечірня, світова, полунічна – або за станом, над яким вони володарюють нудна, привітна, печальна [2, с. 202]. У вірші «Захід» ліричний герой порівнює своє нещасливе кохання з настанням «вечора» ‑ символу любовної туги. «Вечірня зоря» символізує смуток за коханням, яке згасло: «Криваво-темний цвіт зорі / Розвіяв вітер по блакиті. / Густа імла на діл лягла… / Так гаснуть серця почуття. / Колись забуду, як любив я…» [9, с. 50].
В іншому контексті астронім «зірка» є символом часу. В. Свідзінський у поезії «Одинока хата при долині..» зображує перехід від одного періоду життя до іншого, від молодості до зрілого віку, наприклад: «Дні палають, м’яко сяють ночі, / Віддає вінець зоря зорі… / Синє небо ллється безупинно, / Днів потік не має вороття…» [9, с. 63]. Як ми бачимо, поет поряд ставить і два образи «дня» і «ночі», протиставляючи, у свою чергу, здоровя, плодючість, щастя та хворобу, байдужість, смерть.
У поезії «Над джерелом, край теплої долини…» автор порівнює пелюстки черешні, які падають, наче зорі, із життям, що закінчилося, розчинилося у швидкоплинності буття: «Цвіте, біліючи, черешня у гаю, / І легкі пелюстки, злетівши з верховини, / Падуть зірницями в холодну течію» [9, с. 56]. За народними віруваннями, зірка, що падає, символізувала смерть. Існувало навіть повір’я, що при народженні дитини богиня Пряля починала прясти нитку її життя, прив’язавши її до запаленої Богом свічки-зорі. Коли людина вмирала, богиня перерізала цю нитку, і тоді зірка падала.
В іншому контексті астронім «зірка» є символом спокою, вона збавляє від недуг ліричного героя. Цей образ невипадково зображується з «ніччю», романтичним і таємним часом, коли все живе завмирає та відпочиває від денного клопоту. Вірш відзначається спокійним тоном викладу, навіває рівновагу на внутрішню гармонію читачеві: «А коли обійме небо / Ніч, зірницями густа, / Біля перс моїх спочинуть, Милий мій, твої уста» [9, с. 17].
Отже, В. Свідзінський у своїй поетичній мові активно використовує та яскраво змальовує астральний символ «зірка», це пов’язано із тим, що поет зачарований таємничою нічною подобою світу, його прихованим і невідомим життям, недоступним денній свідомості. Цей образ відзначається семантичним багатством і пов'язаний з утіленням різноманітних мотивів, що є провідними у творчості письменника.

Література:
1.Веретенченко О. Поет і його доля // Свідзінський В. Поезії. – Сучасність. – 1975. – С. 143–150.
2.Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. – К.: «Либідь», 2005. – 664 с.
3.Дзюба І. «…Засвітився сам од себе» // Свідзінський В. Поезії. – Сучасність. – 1975. – С. 165–177.
4.Костомаров Н. И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества / Собр.соч. Н. И. Костомарова. – Кн. 8. – Т. 21.– СПб., 1905.– 440 с.
5.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т.Гром’як, Ю. І.Ковалів, В. І. Тераско. – К. : ВЦ «Академія», 1997. – 673 с.
6.Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. / А. Ф. Лосев – М.: Издво Моск. гос. пед. ун-та, 1982. – 497 с
7.Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство / А. Ф. Лосев.– М.: Искусство, 1976. – – 367 с.
8.Райс Е. Володимир Свідзінський / Е. Райс // Свідзінський В. Поезії. – Сучасність. – 1975. – С. 151–164.
9.Свідзінський В. Є. Твори : У 2 т. / Вид. підготувала Е. Соловей. – К. : Критика, 2004. – (Відкритий архів). – Т. 1. Поетичні твори. – 584 с. : іл.
10. Соловей Е. Невпізнаний гість: Доля і спадщина Володимира Свідзінського / Елеонора Соловей. – К.: Наук. думка, 2006. – 224 с.: іл.
11. Стус В. Зникоме розцвітання / В. Стус // Слово і час. – 1991. ‑ № 5. – С. 3–13.
12. Тимченко А. О. «Занурення» як прояв мотиву прагнення героя до невідомого світу (поезія Володимира Свідзінського) / А. О. Тимченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – 2009. – № 843. Сер.: Філологія. –– Вип. 55. –– С. 185‑189.
13. Юнг К. Г. Архетип и символ / К. Г. Юнг. – М.: Ренессанс, 1991. – 304 с.
14. Яременко В. Лірика Володимира Свідзінського // Свідзінський В. Поезії. – К.: Рад. письм., 1986. – С. 3–26.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (13.06.2013)
Просмотров: 760 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 4.5/2
Всего комментариев: 3
3  
Автор публікації намагається охопити два значних напрямки – проблему архетиповості та проблему символізму в літературі – і перше і друге вимагає застосування певних методів та прийомів виявлення, чого у автора бракує. Тому деякі думки автора викликають запитання, наприклад: «Полум’я зорі в поезії поєднується ще з трьома «життєвими» архетипами «сонця», «полум’я» та «золота». Що автор тут розуміє під «архетипом»?

Висновки іноді не до кінця продумані, наприклад: «…зоря виступає символом смерті…», «…зірки можуть бути диференційовані в часі: вечірня, світова, полунічна…» тощо. Але ж зірка завжди була символом вічності, а у другому випадку можна казати про триєдність, бо мова йде про одну й ту ж зірку – Венеру (Геспер), а отже можна розширити трактування символу.

Автор спирається на попередніх дослідників творчості Володимира Свідзинського, але, нажаль, нічого не каже про результати їх роботи, про недоліки та переваги, про площини та глибину аналізу творів видатного українського митця, не обґрунтовує необхідність вивчення добутку маловідомого за межами батьківщини талановитого поета та письменника.

2  
Ваш доклад позволяет детально ознакомиться с особенностями поэзии В. Свидзинского и весьма живо представить описываемые им образы. На мой взгляд, предложенный вами материал довольно интересен.

1  
Не знаю почему, но мне очень трудно дается украинский язык. Наверное я не приспособлен учить какие либо языки, хотя если сравнивать, то именно украинский язык наиболее близок мне. Мне как то друг сказал, который старшем меня на 15 лет. Чем больше языков знаешь, тем больше ты Человек!! Я с ним соглашусь, так как знать языки - это огромный плюс.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]