Украинский язык - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Украинский язык
Синтаксичні особливості наукового тексту
 
Автор: Лінік Олександра Андріївна, студентка факультету інформаційних технологій, ДВНЗ «Криворізький національний університет»
 
Професійна діяльність не тільки сучасного науковця, а також спеціаліста будь-якої галузі народного господарства,  виробництва, освіти, культури   ґрунтується на наукових знаннях, тому дотримання норм наукового стилю є важливим показником культури наукової та фахової мови. Цілком зрозуміло, що культура фахової мови є конкретно -історичним явищем, що реалізується в повсякденній професійній мовній практиці за допомогою фахової (предметної) мови – сукупності використовуваних у професійній сфері комунікації мовних засобів з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють в цій сфері. Культура мови сьогоднішнього фахівця виявляється не лише у ґрунтовній мовнокомунікативній підготовці, а й у вільному використовуванні нормативної національної наукової мови в усіх підстилях у письмовій та усній формах. Певною мірою саме мовна якість наукової продукції суттєво впливає на її теоретичну і практичну цінність.
Слово «текст» латинського походження і перекладається як «тканина, зв’язок, побудова». З нашого погляду, термін «текст», зберігаючи первісне значення, позначає завершене мовне утворення, що висвітлює певну тему і становить упорядковану систему, у якій усе взаємопов’язане і взаємообумовлене; цілісний, зв’язний  писемний чи усний потік, що містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію.
У сучасному мовознавстві розрізняють художній і нехудожній (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний) тексти. Виходячи з того, що предметом нашого дослідження є висвітлення категорій, ознак і характеристик наукового тексту з точки зору синтаксису, а саме  –  розрізнення його видів за структурою побудови, розглянемо специфіку підходу до наукового тексту. Цей підхід залежить від змісту наданої інформації й обумовлюється тим, що вона завжди достатньо чітко співвідноситься із певною сферою науки та зорієнтована на конкретне коло адресатів.
Для синтаксису наукового мовлення є характерним: сполучниковий зв'язок; складні конструкції; двоскладні речення з простим дієслівним присудком; простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу; безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом  –  прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника; складні речення з чітко вираженим складносурядним або складнопідрядним зв'язком (сполучні засоби: що, оскільки, у наслідок того, у зв'язку з тим, бо, тоді як тощо).
Розглянемо науковий текст як певну та упорядковану сукупність простих та складних речень, взаємопов`язаних з певною метою. Отже, науковий текст – цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, параграфами тощо), насиченими відповідною термінологією. Науковий текст у першу чергу зорієнтовано на читача-професіонала, підготовленого до сприйняття цієї інформації. Такий текст містить певне наукове знання, якому притаманні онтологічність (тлумачення явищ об’єктивної дійсності, що існують незалежно від свідомості людини), методологічність, аксіологічність, комунікативність. Цими ж ознаками характеризується й науковий текст, зміст якого відображає певну часову послідовність різноманітних фактів, подій і думок. Науковий текст неможливо створити без попередньо зібраного матеріалу, проведення певного дослідження, обдумування фактів. Саме за цих умов текст виконуватиме інформативну та дослідницьку функції.
Літературне мовлення наукового стилю в обох його формах (писемній та усній) у своєму типовому вияві суттєво відрізняється від усіх інших мовних стилів. Писемна форма  –  первинна, найбільш традиційна й показова для нього. З неї починається й сама літературність, нормативність кожної мови. Перші писемні фіксації мовлення становлять початок наукового стилю мови, яка за  сприятливих соціальних умов і широкого використання стає основою літературної мови. Писемне наукове мовлення представлене тим, що було надруковане, записане від руки і стосувалось найрізноманітніших істинних або й достовірних знань людини про себе, про інших, про всю природу, всесвіт. Найзначніші набутки наукового пізнання людиною дійсності викладено в енциклопедіях, монографіях, підручниках і посібниках, інших наукових виданнях. Усною формою наукового стилю охоплено те, що будучи науково істинним, реалізується в усно виголошуваних доповідях, виступах, лекціях тощо. Мові наукового стилю притаманні:
—  своєрідна стрункість і деякий особливий стандарт у побудові речень, широке використання простих ускладнених речень (з однорідними членами, узагальнюючим словом, з відокремленим членом речення, із вставною чи вставленою одиницею);
—  тяжіння до складних синтаксичних конструкцій, зокрема до складнопідрядних речень з кількома предикативними частинами;
—  переважання граматично повних речень;
—  обмежене вживання не по-книжному оформлених конструкцій з розмовним відтінком, які надають емоційного забарвлення науковому викладу.
Оскільки мова наукових текстів характеризується логічною послідовністю, то тут окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, усі компоненти (прості та складні), як правило, дуже тісно пов'язані один із одним, кожен наступний випливає з попереднього або є наступною ланкою в розповіді чи міркуваннях. Тому для тексту, який потребує складної аргументації та виявлення причинно-наслідкових відносин, властиві складні речення різних видів із чіткими синтаксичними зв'язками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності: завдяки тому, що, між тим як, тому що, замість того, щоб, з огляду на те, що, зважаючи на те, що, внаслідок того, що, після того, що, тоді як тощо. Особливо часто використовуються похідні прийменники: протягом, відповідно до..., внаслідок, на відміну від..., поряд з..., з огляду на та ін. У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підпорядковуючі конструкції відбивають причинові, часові, наслідкові, умовні та подібні відношення, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Частини ж складносурядного речення немовби нанизуються одна на одну, утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого мають незалежність і легко підлягають перегрупуванню. Безособові, неозначено-особові речення в тексті наукових робіт вживаються в описі фактів, явищ і процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями.
Наукове мовлення здебільшого позначене книжним ладом, способом викладу, чітко організоване структурно, бо саме це необхідне для того, щоб забезпечити однозначність сприймання писемного й усного наукового тексту кожному, хто має в цьому потребу. Структурно й функціонально науковий стиль мови неоднорідний. У його межах можна виокремити такі основні розділи, підстилі (жанри):
—  академічну наукову літературу;
—  технічну наукову літературу;
—  галузеву наукову літературу;
—  навчальну літературу;
—  популярну наукову літературу.
Відомо, що науковий текст повинен бути зрозумілим. Отже, залежно від того, який саме його підстиль ми аналізуємо, ми і натрапимо  на  різні синтаксичні конструкції, що мають своє структурне підґрунтя.
У семантично й синтаксично найтиповіших і складних наукових підстилях, жанрах (особливо в академічному і науково-технічному) наукове мислення позначене книжністю висловлюваного. Це виявляється в будові простих (часто ускладнених однорідністю чи відокремленістю певних членів речення) і складних речень. Широко представлені в ньому й пасивні звороти, дієслова у формах теперішнього часу (їх зазвичай утричі більше, ніж дієслівних форм минулого часу), іменники з абстрактним значенням, які суттєво наповнюють наукове мислення й мовлення поняттями, що мають об’єктивно пояснюватись. Цим забезпечується зрозумілість висловлюваного в науковому тексті — одна з найголовніших стилістичних вимог до семантично й структурно найрізноманітнішого наукового висловлювання.
Отже, науковий стиль має чітко організований синтаксис, в якому переважають речення складної, але «правильної» будови, часто ускладнені зворотами та нанизуванням іменних форм.
Категория: Филологические науки | Добавил: Иван155 (22.04.2013)
Просмотров: 1260 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/3
Всего комментариев: 1
1  
Доброго вечора! Підскажіть будь ласка,  яку ви використовували літературу?

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]