Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 28.07.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Украинская литература

Філософічність як одна з атрибутивних ознак лірики луганських поетів

Автор: Черткова Олена Вікторівна, старший викладач кафедри мовної підготовки іноземних громадян ДЗ «Луганський державний медичний університет»

 

У сучасному літературному процесі відбуваються суттєві зрушення в системі естетичних критеріїв суспільства: цілі пласти літературно-художніх надбань минулих століть оприявнюються в духовній культурі нашого народу; митці звертаються до нових парадигм художнього мислення, реалізують нові форми творчості, які майже повністю заперечують традицію й активно модернізують мистецьке життя.

Зробили свій внесок у розвиток української культури й письменники Луганщини. За словами літературознавця О. Галича в Луганській області «живуть і працюють близько 40 членів Національної Спілки письменників України. Серед них – Шевченківський лауреат Василь Голобородько, прозаїки та поети Дмитро Боярчук, Микола Малахута, Іван Низовий, Микола Ночовний, Ярослав Кремінський, Олексій Півень та також низка  інших майстрів слова» [1, с. 3].

Характерного ознакою останніх десятиліть є поява нової, молодої когорти поетів Луганщини з цікавими, неординарними, різноплановими й різножанровими збірками поезій і прози, які за художнім потенціалом становлять актуальну і перспективну ланку дослідження, і стали помітним культурним явищем і здобутком, духовним надбанням нашої Луганщини.

Молода письменницька еліта представлена цікавими, неординарними, незаангажованими постатями, які мають вже певний досвід на літературний ниві, що вилився в окремі збірки: Юлією Кузьменко („Залежність”), Аліною Ляшенко („Пелюстки”), Оксаною Кривобок („Осяяння”), Борисом Костирею („Сонце в крові”), Іриною Дребєнніковою („Два”), Оленою Лошаковою („Я – Венеція” та „Сумна саламандра”), Ольгою Тиняною („Монтаж”) та ін.

Аналізуючи поезію письменників Луганщини, ми можемо відзначити філософічність, як одну з її ознак. Загалом визначення критеріїв та меж сучасної філософської лірики ускладнюється посиленням в усій літературі раціонального, інтелектуального філософського начала, з одного боку, з іншого – триває характерне для нинішнього століття розмивання родових та жанрових меж, утворення мішаних, полігенетичних структур [6, с. 9].

Як одну із особливостей філософської лірики, ми можемо визначити своєрідність суб’єктивізації організації вірша. Суб’єктом свідомості тут нерідко постають категорії „ти”, „ми”, „ви” – у значенні „будь-хто”, „кожен” як носій всезагального. Аналогічна узагальненість суб’єкта є характерною й для лірики письменників Луганщини: „Ми помиляємось так часто, / Що вже немає сили жити. / По очереті ходять в рясті / Цибаті, з нічого робити” [1, с. 128].

Р. Співак обґрунтовує позиції, що філософська лірика – це певний жанр, властивий їй предмет зображення зумовлює й особливості її стійкої структури. Серед цих ознак найвиразнішою виступає ліричний сюжет, рух якого зумовлений наявністю сюжетної опозиції [7]. У ліриці представників Луганського письменства ці опозиції зумовлені протистоянням таких основ, як людина і природа, особистість і універсальні закони буття, життя і смерть, гармонія та хаос тощо: „...Я, погляд підвівши, застигла на мить. / А щось неймовірно несправжньо єдине / Стояло над містом не вмерти, щоб жить” [1, с. 126]; „Війна іде... Щось крапає / Життя на барикадах. У цегляній печері / І ще кінець їй хтозна-де... / Живує етнос на оцій опорі” [1, с.  125].

У нашому дослідженні ми зробили спробу звернутися до вибору поетами Луганщини відповідного жанру лірики, який здійснюється залежно від типу переживань. Проблема полягає у тому, що жанрова еволюція в ліриці провокує твори, які складно укласти в рамки чіткого жанрового поділу. Унаслідок цього дослідники [2, с. 286] пропонують взагалі відмовитися від традиційного поділу ліричних творів.

Типологічний поділ лірики пропонує Г. Поспєлов. Він вважає, що лірика може бути медитативна, медитативно-зображувальна і власне зображувальна [5, с. 48].

Якщо визначати, що власне зображувальна лірика може бути описовою (пейзажною) або оповідною (з алегоричним та символічним значенням), то в творчості митців Луганщини ми зустрічаємо й поезії оповідного й описового характеру.

Співіснування психологічного, виражального начала з драматичним та описово-зображувальним при одночасній музичності робить поезії „молодої музи” Луганщини щирими, наближає їх до справжнього мистецтва слова. У кожному конкретному творі співвідношення цих начал різне.

У філософській ліриці молодого покоління перевагу надаємо медитативній ліриці – ліриці думок, спрямованої до осягнення загадок і закономірностей світу. У поезіях молодих представників літературної еліти порушуються проблеми буття людини та суспільства. Специфіка їхніх поезій, на нашу думку, полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об’єкт зображення, але і як її суб’єкт як важливий компонент художньо-естетичної системи твору.

Лірика молодих дарувань – це не лише розмова від імені ліричного „я”. Монолог суб’єкта мовлення є однією з багатьох форм вираження внутрішнього світу поетів. Ліричний об’єкт творів письменників закодований через образи, предмети, речі, але він з легкістю піддається декодуванню й інтерпретується через свідомість ліричного героя („Паперова саламандра”, „Я січень... ” Олени Лошакової, „Галерея дивацтв”, „Троянда”, „Помста” Юлії Кузьменко, „Мадонна Глоду”, „Вечір” „Трикутники, кулі, півкулі” Ірини Дрєбєннікової та ін.).

Слово завдяки своєї поетичності представляє складний художній світ поезії, налагоджує розуміння між реципієнтом і письменником. Лірика молодого покоління передбачає обов’язкову участь реципієнта, його співпереживання. Важливою складовою молодої поезії є ліричний суб’єкт, який віддзеркалює внутрішні почуття авторів, закорінені у їх життєвий досвід і світогляд.

Оптимізмом і вірою в майбутнє сповнені поезії Оксани Кривобок, в яких вона роздумує над сенсом життя, над одвічними проблемами добра і зла, кохання і зради, життя і смерті тощо: „Молюся. А може молитви цієї / Із часом не стане... / Не стане тебе і не стане мене / І всі ці слова як полова розтануть... ” [3, с. 7]

Лірична героїня Юлії Кузьменко – маленька дівчинка, яка вперше входить у дорослий світ, і яка незабаром стає вишуканою Леді зі своїми принципами й орієнтирами. „Її світогляд – це своєрідна казка про світ дорослих, у якому існують „феї зі швабрами” та „істоти зі сміхом чаклунки”. Ліричну героїню та її дитинність випробовують „Буденність, Брутальність, Банальність”, – так пише сама авторка про своє ліричне „я” [4, с. 4].

Разом з молодими поетами Луганщини ми не можемо погодитись зі словами Леоніда Талалая, що „...сьогодні поезія, сумно усміхаючись, покидає наше життя. Покидає поспіхом, ніби побоюючись, що раніше за неї відійде останній поет, і не буде кому її оплакати” [4, с. 4]. Молода поетеса Ю. Кузьменко стверджує, що „поезія не покине наше життя, попри все, що відбувається у нашому бурхливому, неспокійному Всесвіті, бо існує потреба в духовності – мистецтві, бо існує залежність від нього” [4, с. 4].

Громадянський пафос лірики у Луганських поетів не набув ще високих нот. Можливо, це пояснюється проблемами нашого сьогодення, а, можливо, захованість за особистими, інтимними почуттями і є вираженням громадянської позиції автора, його болю за сучасне й майбутнє держави.

Екзистенційне світовідтворення в контексті національних проблем звучить в поезії Ю. Кузьменко, в якій авторський голос тотожний наратону – „голосу”, який промовляє, розповідає про себе й від свого імені, де „я”-суб’єкт ототожнюється з „ми”: „Я – юрба / мерехтливих думок / недомислених фраз / нефальшивих очей / кожен порух і звук / міріади бажань / невгамований біль / нереальний речей. / „Ми” стовпами заклять / ієрогліфом снів / на скрижалях буття / і самотність – це нуль / безкінечність кінця / де тавром: / Я – юрба” [4, с. 14].

Таким чином, у зазначених вище ліричних творах тісно переплітається глибокий ліризм з філософсько-громадською позицією, що є свідченням творчого пошуку, зростання й мужніння молодих авторів, яких не залишає байдужим наше проблемне ХХІ століття з його реаліями, пошуками та відповідями. Уважаємо, що дослідження творчості поетів молодої генерації є досить актуальною й перспективною проблемою сучасного літературознавства, тому потребує подальшого ґрунтовного вивчення.

 

Література:

1. Галич О.А. Посівальники доби / О.А. Галич. – Луганськ, 2003. – 132 с.

2. Галич О. Теорія літератури : підруч. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл. / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв ; за наук. ред. О. Галича. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Либідь, 2006. – 488 с.

3. Кривобок О. Осяяння : вірші / О. Кривобок. – Луганськ : Альма-Матер, 2004. – 84 с.

4. Кузьменко Ю. Залежність : вірші / Ю. Кузьменко. – Луганськ : Альма-Матер, 2004. – 80 с.

5. Поспелов Г.Н. Лирика : среди литературнодов / Г. Н. Поспелов. – М. : Изд-во Москов. ун-та, 1976. – 208 с.

6. Соловей Е.С. Українська філософська лірика : навч. посіб. зі спецкурсу / Е.С. Соловей. – К. : Юніверс, 1998. – 368 с.

7. Спивак Р. Русская философская лирика: проблемы типологии жанров / Р. Спивак. – Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1985. – 140 с.

Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (22.05.2014)
Просмотров: 662 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 1
1  
Доброго дня! У вас раціональний підхід до розгляду творчого доробку поетів Луганщини. Ваша стаття зацікавила мене і навіть спрямувала до ретельного перегляду поетичного доробку митців Східної України. Зичу Вам подальших успіхів та натхнення.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]