Украинская литература - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 05.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Украинская литература
Співприсутність у житті і творчості: Володимир Дрозд та Ірина Жиленко
 
Автор: Трач Анастасія Валентинівна студентка І курсу, ОКР «Магістр» філологічного факультету Донецького національного університету
 
Подружжя Володимира Дрозда та Ірини Жиленко - представники покоління української творчої інтелігенції, яке «несло в духовну атмосферу сучасників «новаторський дух», нові ідеї, проблеми, теми» [8, 6].
Взаємини Володимира Дрозда та Ірини Жиленко як творчих особистостей, досить цікаві, але досі не стали окремим об’єктом дослідження в літературознавстві. Тому  досить актуальним на сьогодні буде дослідити творчий «діалог», який викликав науковий інтерес.
Отже, предметом дослідження є мемуарно-біографічний твір Ірини Жиленко «Homo feriens»,  роман Володимира Дрозда «Острів у вічності», передмова Ірини Жиленко «Світ творений» до двотомного видання В.Дрозда «Листя землі».
Творча спадщина Володимира Дрозда у контексті новітньої української літератури посідає важливе місце, адже митець творив у складні часи різних культурно-історичних епох, охопивши другу половину ХХ та початок ХХІ століття. Доробок письменника є унікальним явищем в історії нашої літератури, оскільки містить істотно різні твори, як за жанром, так і за стильовими особливостями.
Творчий доробок В.Дрозда свого часу розглядали О.Колодій, Н.Колощук, П.Майдаченко, В.Сулима, В.Соболь, Н.Фенько, Л.Яшина та інші. Розкривав специфіку його творів Ю.Бадзьо.
Дружина Володимира Дрозда Ірина Жиленко – відома письменниця, культурна діячка, автор близько двадцяти книг.  На жаль, творчість І.Жиленко мало досліджена. Поетесу цікавлять перш за все проблеми моральні, загальнолюдські, понадчасові, питання родинних стосунків.
У сучасному літературознавстві серед наукових досліджень, присвячених аналізові творчості І. Жиленко взагалі й твору "Ното fегіеns” зокрема, є праці О.Галича, М.Коцюбинської, Л.Тарнашинської, Т.Гажі, Р.Галицької та інших.
Родинний творчий тандем двох яскравих особистостей – Володимира Дрозда й Ірини Жиленко – дав українській літературі двох лауреатів Шевченківської премії. Але головне – зразок того, як можна поєднувати дві такі різні творчі особистості в одному родинному просторі, не відтинаючи одне в одного творчих можливостей, а, навпаки, стимулюючи до праці.
Перші розділи мемуарно-біографічного твору І.Жиленко вперше побачили світ у 1997-1998 роках на сторінках журналу «Сучасність», а як окреме доповнене видання «Homo feriens» (людина святкуюча) було видане у видавництві «Смолоскип» у листопаді 2011р. Ірина Жиленко концентрує свою увагу навколо історії власного життя, пояснює образи та біографії людей свого покоління. За визначенням дослідниці Людмили Касян: «Homo feriens» - складне структурне ціле, позначене різножанровістю текстового складу» [7, 43]. Композиційно у творі поєднуються спогади, щоденники, листи, авторські роздуми, описи, поезії І.Жиленко, різноманітні інтертекстуальні елементи.
Окремий розділ «Homo feriens» - «Мій Володя» І.Жиленко присвячує своєму чоловікові Володимиру Дрозду. Це своєрідній літературний портрет. Читаючи спогади про В.Дрозда, ми усвідомлюємо, що Ірина Жиленко згадує про свого чоловіка у двох ракурсах (два підходи в зображенні): перший, В.Дрозд – найближча людина, вірний друг, коханий чоловік, з яким разом пройдено понад тридцять років подружнього життя, та другий, В.Дрозд – митець, творча особистість, якій важко творити в умовах тотального контролю, постійних обмежень літературної діяльності («Впродовж десяти з лишком років, він, як тигр, боровся за покинуте на самого себе письменництво, яке вже ішло з торбами... Володя був приречений на одностайну і здружену письменницьку ненависть до себе… В нашому царстві неляканих лінивих хохлів наявність таких титанів діяльності, як Володя, просто бісить») [5, 36].
У творі авторка неодноразово цитує твори чоловіка, вірші, які Володимир Дрозд присвячував своїй любій дружині. Так, наприклад, вірш «Любов», який має у своїй основі філософські віяння, засвідчує палке кохання подружжя, їх духовну нерозривність, та неможливість існування однин без одного:
Дощ із Дощівною сиділи край хмари."Шукай мене!" — вигукнув Дощ.І ковзнув із хмари на землю. А Дощівна полетіла слідком. І злилися вони водно навіки. [5, 55]
Наприкінці розділу «Мій Володя» Ірина Володимирівна пояснює, чому вона пише про свого чоловіка: «Доки пишу – доти він зі мною. Що буде потім – боюсь і думати» [5, 56].
Саме роман «Острів у вічності» викликав науковий інтерес. Написаний твір протягом 1999 – 2001 роках, а надрукований у журналі «Березіль» у 2001 році, так і не був виданий окремою книгою. Роман Володимира Дрозда підводить читача до розуміння людської особистості як категорії релігійно-духовної, як носія та творця над особистісних цінностей, життя якого визначається не лише боротьбою за самозбереження, а також і прагнення до самозростання та самовизначення.
Наскрізним тут постає образ дружини, яка постійно підтримувала Майстра, була його другою половинкою. В романі автор неодноразово цитує вірші Ірини Жиленко, які гармонічно вливаються в канву твору: «Колись, у проникливому вірші про любов, ця талановита жінка написала про земне сирітство Майстра, що наступить, коли вона одійде до іншого світу:
«.Кого ти кликатимеш, друже мій, тривожно?  Ким я була? І ким я буду, Боже?  Господь мені всміхнеться: "Не жалій і не тривожся. Буде все, як треба.» [3, 24]
Герої роману не мають ні імені, ні прізвища, але при цьому вбачається автобіографічні сентенції при змалюванні життя та діяльності героїв, їх характерів та уподобань. Тому не важко здогадатися, що за образом дружини Майстра Володимир Дрозд вбачаємо Ірину Жиленко. Модель стосунків головних героїв роману автор запозичує з власного подружнього життя: «Можливо, тільки тепер, уже тут, на Острові у Вічності, душа Майстра відчула сповна, яке то було щастя – їхні останні земні десятиріччя, яке то було щастя знати, що у сусідній кімнаті працює – Дружина, а коли стомишся, пройти по терасі повз її вікно, і сказати про якусь приємну банальність, і вона – згодиться, кивне головою, не одриваючи очей від книги чи зошита…» [3,  26].
Відчуваючи свою скору смерть, Володимир Дрозд насамперед думав про дружину, яка залишиться без його моральної і душевної підтримки, про це він написав і в останній своїй лебединій пісні, в романі "Острів у Вічності»: "І вже ніколи жінка, яка тягла разом з тобою на гористих життєвих шляхах родинного воза, яка народила і виростила твоїх дітей, не читатиме тобі у саду, під скісним промінням вечірнього сонця, написаного нею того дня вірша. Осиротілу дружину там, на землі, йому було жалкіше, аніж самого себе, раптово померлого" [3,  27 - 28].
У передмові «Світ творений» до двотомного видання В.Дрозда «Листя землі», яке було видане у 2009 році після смерті автора,  Ірина Жиленко ніби підсумовує усю творчу діяльність В.Дрозда, закликає нащадків не забувати великого письменника, читати його твори. Авторка подає історію створення роману «Листя землі», пояснює, що стало поштовхом до його написання, пригадує випадок з дитинства Дрозда, яке пройшло у голодні повоєнні роки, що позначилося на всій подальшій творчості. Ірина Жиленко дуже високо оцінює твір, називаючи його вершиною творчого доробку чоловіка: «Перу Володимира Дрозда належить багато прекрасних романів і оповідань, але, підсумовуючи його творчість, можна з певністю твердити, що Господь привів його в цей світ задля написання «Листя землі» («Книги доль і днів минулих»), величної і скорботної панорами буття українського народу протягом 100 років (починаючи з 80-х років ХІХ сторіччя)» [4, 5].
Отже, взаємини Володимира Дрозда та Ірини Жиленко як творчих особистостей є яскравим прикладом подружнього тандему. Проаналізовані нами твори засвідчують «присутність» однієї творчої індивідуальності в житті й творчості іншої.
 
Література:          
1.Андрусів С. Володимир Дрозд / С. Андрусів // Історія української
літератури XX ст.: Навчальний посібник / Ред. В. Дончик. – К.: Либідь, 1998: У 2-х кн. – Кн. 2. – С. 322-326.
2.Дрозд В.Г. Бог, люди і я: Щоденники різних років із коментарями / В.Дрозд // Київ. – 2003. - № 1 – 6.
3.Дрозд В. Острів у Вічності: Роман / В. Дрозд // Березіль. – 2001. – № 11 – 12. – С. 23-154.
4.Жиленко І. Світ творений / І.Жиленко // Листя землі: У двох кн.. / В. Дрозд. – К., 2009. – С. 703.
5.Жиленко І. Homo feriens / І.Жиленко // Київ. – 2004. - № 10.
6.Жулинський М. Острів у вічності був обіцяний Майстрові ще на землі (до 70-річчя Володимира Дрозда) / М.Жулинський //Слово і Час. – 2009. – №10. – С. 17 – 23.
7.Касян Л. «Книга життя» Ірини Жиленко «Homo feriens» в автобіографічно-мемуарному дискурсі // Слово і час. – 2012. - № 6. – С.41 – 50.
8.Яшина Л. Проза Володимира Дрозда: міфопоетичний дискурс: Монографія / Любов Яшина. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 176.
Категория: Филологические науки | Добавил: Иван155 (16.05.2013)
Просмотров: 1090 | Рейтинг: 3.5/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]