Украинская литература - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Украинская литература
Мартиролог – жанр української літератури
 
Автор: Умєрова Зарєма Кудусівна РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет»
 
В перекладі з грецької мови мартиролог (martus – свідок, logos- казання) – це жанр християнської дидактичної літератури, присвяченої розповідям про мучеників за віру. Найбільш виразні твори такого типу – це греко-православний мартиролог "менелогій – Місячні читання”, що відносяться до IX століття, та католицький, який був виданий за наказом римського папи Григорія XIII [3, 231].
Згодом термін мартиролог почали застосовувати для переліку людей, що стали жертвами переслідувань, утисків, репресій, терору, фізично знищувались. І найбільше ним стала послуговуватись літературна історіографія. Та чи не першим вдався до даного терміну в його переосмисленому значенні Олександр Герцен, який зазначив, що "історія нашої (йдеться про російську літературу – М. В.) літератури – це або мартиролог, або реєстр каторги”. Таким чином, відбувається змістовна-смислове перезавантаження жанру [1].
Історико-літературний мартиролог в сучасному його розумінні можна визначити як жанр літературно-дослідницького твору, присвяченого поіменному опису чи реєстру жертв, що зазнали утисків, терору, були заслані або фізично знищені правлячим режимом країни на одному з етапів її історичного періоду. Поступово такі твори набували певних усталених обрисів і композиційної структури, складовими якої стали вступні зауваги, власне мартиролог – перелік репресованих жертв і їх долі (заслані, розстріляні, покінчили життя самогубством, не витримавши переслідувань і тортур) та епілог.
З огляду на її історію української літератури (спершу після входження українських земель до складу російської імперії, а з XX століття – до СРСР) вона творилась в край несприятливих умовах утисків, заборон, переслідувань і репресій щодо письменників як і до всіх, не згодних з більшовицькою ідеологією. Кожен історичний період розвитку української літератури засвідчує її боротьбу за виживання, пов’язану з утисками та переслідуваннями [4, 2]. Однак чи не найбільш масового терору зазнала вона в часи комуно-більшовицького режиму, коли було репресовано чи фізично знищено – розстріляно сотні майстрів слова, а разом з ними й інших митців, діячів культури, мислителів. На десятки років імена талановитих українських письменників були вилучені з літературного процесу, з історії його розвитку. Для об’єктивного ж висвітлення історії української літератури настала начальна потреба повернути до неї з небуття імена репресованих митців, розкрити трагічні сторінки її історії [1].
Це стало предметом досліджень спершу зарубіжних – діаспорних вчених, бо імена репресованих в радянську епоху не можна було навіть згадувати, а початий в часи "хрущовської відлиги” процес реабілітації був короткочасним і вибірковим, багато митців так і лишилися під забороною. Щоправда, інколи з’являлись дослідження про того чи іншого репресованого письменника і в радянській Україні, приміром була книга "На шляхах велелюдних” про Миколу Чернявського Володимира Костенка, який зміг навіть підготувати і видати зі своєю передмовою двотомник його вибраних творів [4, 4]. Однак скоро компартійні ідеологи схаменулися і ім’я знаного письменника на довгі роки знову кануло в небуття. Лише після проголошення державної незалежності України імена репресованих майстрів слова поступово стали повертатися в літературу.
Однак піонерами в створенні українських літературних мартирологів стали діаспорні дослідники. В 1955 році з’являються книги Яра Славутича "Розстріляна муза” та Богдана Кравціва "Обірвані струни”, а в 1959-му – "Розстріляне відродження” Юрія Лавріненка. Всі ці праці стосуються трагічних сторінок історії української літератури 20 – 30-х та 40-х років XX століття, спричиненим радянським комуно-більшовицьким режимом [2, 6].
Дослідження трагічних сторінок історії української літератури є актуальним і понині. І хоч на сьогодні вже маємо ряд мартирологів, складених як в діаспорі, так і в Україні, створення мартиролога української літератури більше як за триста останніх років, ще попереду. І ця робота чекає нових дослідників. А кожен з названих вище творів, що повертає в історію української літератури, оповідає про безвинно репресованих майстрів слова, прислужиться до цього зібраним і науково проаналізованим матеріалом. Написанню такого повного мартиролога сприятимуть і нові праці, які доповнять, розширять і уточнять ці сумні списки, вже відомі факти з життя і трагічної долі письменників і назвуть тих, хто ще не був згаданий, загубився в "сумних архівах ГПУ” [1]. Безперечно, що і названі видання, і ті, що будуть написані, збуджуватимуть пильність і служитимуть засторогою суспільству в дотриманні демократичних норм співжиття, уроком, застереженням того, щоб подібні трагедії, спричинені будь-яким тоталітарним, антилюдським режимом ніколи більше не могли повторитись у майбутньому.
 
Література:
1.Вишняк М. Я. Історико-літературний мартиролог як жанр літературно-художньої критики: шлях становлення і утвердження : автореф. [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://science.crimea.edu/zapiski/
2.Волинський К. Першосвідчення про страхітливий злочин / К. Волинський // Дослідження та статті. – Едмонтон : Славута, 2006. – с. 5-9
3.Лесин В. Словник літературознавчих термінів / В. Лесин, О. Пулинець. – К .: Радянська школа, 1971. – 486 с.
4.Салига Т. Кожна епоха у слові себе віддзеркалює / Т. Салига // Літературна Україна. – 16 жовтня. – 2012. – с. 1, 4.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (21.03.2013)
Просмотров: 840 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]