Сравнительное литературоведение - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Сравнительное литературоведение

Концептуальний художній синтез в англійській художній літературі кінця ХХІ століття

Автор: Коваленко Оксана Володимирівна, Чорноморський державний університет імені Петра Могили

 

XXI століття відзначається інтегративними процесами в усіх сферах суспільного розвитку. Найбільш послідовно це явище відбувається в галузі культури. Зацікавленість сучасного суспільства в розвитку культури, особливо в умовах духовної та економічної кризи, не випадкова. Визначення синтезу як найважливішого джерела єдності й естетичного оновлення художнього твору, механізму розвитку художніх форм – мета, що поєднує дисципліни гуманітаристики. Зусиллями вчених формується уявлення про універсальність синтетичного руху, його категорій становлення, зміни, тривалості, повторення його основних закономірностей у різних системах. Культурологи наголошують, що XXI століття має тенденцію до гуманітарного ренесансу, тобто органічного художнього синтезу.

У «Літературознавчій енциклопедії» подано наступне тлумачення терміну «синтез». Синтез (грец. synthesis: з’єднання, складання) – метод логічного мислення, спрямований на осягнення предмета дослідження в цілісності, єдності, взаємозв’язку його частин. Важливу роль у синтезі відіграє попереднє сприймання [233, с. 398].

Визначення кордонів функціонування художнього синтезу, яке, з одного боку, є надто узагальненим, якщо брати до уваги використання дефініцій у працях культурологічних, мистецтвознавчих, літературознавчих та з естетики, а з іншого, уже в самому «ядрі» художнього синтезу прихована вся динаміка становлення мистецького дискурсу новітнього часу. Вперше з’явившись на ниві літературознавчої науки, термін швидко поширився на усі мистецтвознавчі аспекти. Слід зазначити, що у літературознавчих словниках ми не знайдемо тлумачення поняття «художній синтез».

Осмислення художнього синтезу залучає до дослідження концепції, пов’язаної з мистецтвознавством, культурологією, літературознавством і філософією. Різноплановість матеріалу вивчення в цих дисциплінах, розбіжності предметних сфер уточнюють і доповнюють сутнісне розуміння фундаментальних основ синтезу і ґрунтуються на розумінні спільності ознак виявлення процесу. Зусиллями вчених формується уявлення про універсальність синтетичного руху, його категорій становлення, зміни, тривалості, повторення його основних закономірностей у різних системах.

Уже у 80-х рр. минулого сторіччя проблема художнього синтезу починає вивчатися системно. Сьогодні активно формуються підходи й стратегії  їхнього аналізу, окреслюються тенденції, відкриваються секрети гармонізації складних і багатогранних взаємодій форм літератури й мистецтва. Науковці шукають нові підходи до вивчення синтетичних явищ, спираючись на некласичні категорії.

Синтез осмислюється з погляду динамічного розвитку. Ці концепції усталюють уявлення про синтетичну цілісність як про ту, що перебуває «у русі», поєднана з поняттям відкритої форми, характеризується багатозначністю, структурною неврегульованістю.

Результатом синтезу завжди виступає абсолютно нове утворення, властивостями якого є не тільки зовнішня сума властивостей компонентів, а й результат їх взаємопроникнення і взаємовпливу, що найбільше розкриваються у царині культури та мистецтва. Адже справжній синтез не є неодухотвореною формулою, а, на думку багатьох філософів, являє собою «творчий синтез» [338].

В епіцентрі міркувань про синтез постають унітарні, дуальні й тернарні побудови, у яких відображено різне розуміння основи синтезу, специфіки його розвитку й кінцевого результату. Розробляються критерії художнього синтезу, типологія способів з’єднання множинностей, що сприяють існуванню синтетичного твору як єдиного цілого. Тут відразу ж яскраво проступають домінуючі напрямки дослідження процесу, в яких наголошується на специфіці злиття множинності в єдиному, діалектиці цілого й елементів, цілого й цілісності.

У сучасних уявленнях про художній синтез намітилася тенденція до об’єднання діахронного й синхронного шляхів дослідження об’єкта, що дозволяє просунутися у з’ясуванні характеру еволюції різних літературних систем. Поряд із циклічними моделями художнього синтезу розробляються такі, що актуалізують ідею його процесуальності, динамічності, відкритості, зв’язуючи науку про літературу із широким філософським і культурологічним контекстом.

Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (12.07.2016)
Просмотров: 129 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]