Переводоведение - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Переводоведение

Вплив ідей B. фон Гумбольдта на розвиток вітчизняного перекладознавства

Автор: Кришко Анна Юріївна, кандидат педагогічних наук, старший викладач, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

 

Динамічні геополітичні зміни в Україні зумовлюють потребу наукового обґрунтування дидактичного й виховного значення рідної мови як форми існування і вияву національної та особистісної самосвідомості людини. Відтак актуалізується питання більш ґрунтовного комплексного дослідження історичного досвіду вітчизняної науки й педагогіки, практики засвоєння й інтерпретації українською мовною освітою європейських ідей.

Уже на межі ХІХ –ХХ ст. до розробки проблеми рідної мови звертаються фахівці різних галузей, намагаючись опанувати її всебічно. Неважко помітити, що прямо чи опосередковано вихідним положенням при цьому виступає ідея В. фон Гумбольдта про зв’язок мови з національною культурою й народним духом.

В Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. наукове обґрунтування одержує перекладознавство як міждисциплінарна галузь філології. Великий внесок у цю науково-практичну сферу зробили О. Потебня та І. Франко, перший – у теоретичному плані, другий – у методологічному.

Виходячи з постулату В. фон Гумбольдта «всяке розуміння є водночас і нерозумінням», О. Потебня закладає засадничі основи лінгвокраїнознавчої теорії слова, яку сформулювали в 1960–70-х роках російські лінгвісти Є. Верещагін і В. Костомаров, викладаючи російську мову іноземним студентам. Спираючись на засади історичного мовознавства й розглядаючи історію мислення у зв’язку з розвитком мови, О. Потебня стверджує, що елементи мови виступають актами думки, де звукова форма вказує на значення. Розрізнення у слові зовнішньої форми, змісту і внутрішньої форми дає вченому підставу для пояснення не тільки природи слова, а й структури художнього твору і мистецтва як такого.

Розглядаючи вплив перекладознавчої концепції В. фон Гумбольдта на концепцію художнього образу О. Потебні, М. Лановик стверджує, що український учений упритул підійшов до проблеми перекладу як відтворення художнього твору засобами іноземної мови, до розуміння перекладу як сприймання його крізь призму іншої національної свідомості. Спираючись на тезу О. Потебні про те, що поетичний образ служить зв’язком між зовнішньою формою і змістом, дослідниця обґрунтовує висновок, що художній образ є визначальним елементом, основою, на якій повинен будуватися поетичний переклад, і досягти адекватного відтворення образу при перекладі твору можна тільки через цілісне відтворення форми і змісту поетичного тексту[3].

І Франко, вважаючи переклад важливим засобом піднесення рідної мови і справою зближення національних мов і культур, їхнього розвитку та взаємозбагачення, присвятив перекладознавчим питанням понад 100 науково-критичних праць і рецензій. На підставі  думки В. фон Гумбольдта про унікальність кожної мови і створеної в її лоні культури, він стверджує: «Коли правда те, що головне значення поезії в тім лежить, що вона розширює нашу індивідуальність, збагачує душу такими враженнями і почуваннями, яких вона не зазнала би в звичайнім житті або не зазнала би в такій силі і ясності, то думаю, що передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями» [5, с. 7]. І. Франко розробляє основні галузі перекладу: 1) художній переклад; 2) науково-технічний; 3) переклади з Біблії та апокрифічних книг.

Отже, ідея В. фон Гумбольдта про те, що різні мови є не різним означенням речей, а різним їх баченням, спричиняє погляд українських науковців на переклад як важливий засіб розвитку рідної мови. О. Потебня та І. Франко на цьому ґрунті створюють теорію та методологію українського перекладознавства. І. Франко розробляє три окремі галузі перекладу, кожна з яких має свою систему прийомів.

 

Література:

  1. Гумбольдт В. фон. Об изучении языков, или план систематической энциклопедии всех языков / Вильгельм фон Гумбольдт ; [пер. А.О. Гулыги] / Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры / сост., общ. ред. и вступ. ст. А.В. Гулыги, Г.В. Рамишвили ; [пер. с нем.]. – М. : Прогресс, 1985. – С. 346–349. – (Языковеды мира).
  2. Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества / Вильгельм фон Гумбольдт // Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию / общ. ред. Г.В. Рамишвили; послесл. А.В. Гулыги и В.А. Звегинцева ; [пер. с нем.]. – М. : Прогресс, 2000. – С. 37–298.
  3. Лановик М.Б. Перекладознавча концепція В. фон Гумбольдта та її рецепція в українському літературознавстві / Мар’яна Богданівна Лановик // Вісник Житомирського державного університетуту імені Івана Франка. – Житомир : ЖДУ, 2004. – Вип. 15. – С. 109–115.
  4. Франко І. Відповідь критикові «Перебенді» / Іван Франко // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. – Т. 27: Літературно-критичні праці (1886–1889) / ред. С.В. Щурат, М. Т. Яценко. – К. : Наук. думка, 1983. – С. 308–311.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (02.03.2016)
Просмотров: 203 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]