Общее языкознание - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Вторник, 06.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Общее языкознание

Проблема теоретичної ідентифікації феномену мовної гри

Автор: Коваленко Анна Миколаївна, аспірант кафедри загального мовознавства та слов’янської філології Бердянського державного педагогічного університету

 

Стійкий інтерес дослідників явище мовної гри (далі МГ) викликало наприкінці ХХ століття. Попри широкий спектр наукових розвідок присвячених дослідженню феномену спірних питань стає чи не більше. Дискусійним є насамперед питання дефініції.

Розглянемо основні підходи до визначення МГ. У радянській лінгвістичній традиції зачинателями розробки проблеми вважаються О.А. Земська, М.В. Китайгородська, Н.М. Розанова. У монографії дослідниці розглядають МГ як вияв поетичної функції мови, спрямованої на досягнення комічного ефекту [3, 172–173]. На сучасному етапі такий підхід видається спрощеним. Вербалізована актуалізація МГ знаходить своє відображення у різних видах дискурсів, і спрямована швидше на руйнування мовленнєвих стереотипів, стійких конструкцій, ніж на поетизацію. Первинною комунікативною метою є прагнення заволодіти увагою, досягнення комічного ефекту вторинне.

Вивчення МГ з позиції кореляції із унормованим узусом характерне для наукових поглядів Н. Д. Арутюнової. За твердженням дослідниці, під МГ слід розуміти «послідовність дії відхилень від норми, яка бере свій початок в області сприйняття світу, який постачає дані для комунікації, проходить через сферу спілкування, відкладається у лексичній, словотвірній та синтаксичній семантиці та завершується в словесній творчості» [2, 8]. Таким чином вивчення МГ відбувається із застосуванням понять «норми» та «антинорми», які однаково підвладні глибинним законам функціонування мовної системи.

Аналізуючи мовні аномалії Ю. Д. Апресян приходить до висновку, що засобом мовної гри можуть слугувати авторські аномалії, що використовується як виражальні мовні засоби, слугують для створення певного стилістичного ефекту задля якого можливо «вчинити насильство практично над будь-яким правилом мови, яким би суворим воно не було» [1, 54]. Окрім авторських аномалій дослідник виділяє експериментальні аномалії, на його створюються для отримання нових знань про мову. За такого підходу МГ постає стилістичним прийомом, свідомо створеним автором, авторською мовною аномалією.

Серед дослідників немає одностайності у питанні виходу МГ за межі усталених норми літературної мови та (або) порушення законів функціонування та сполучуваності мовних знаків. Так В. І. Шаховський стверджує, що «мовна гра не є злоякісним порушенням мовних та мовленнєвих норм. Вона – результат їх оригінального, нестандартного варіювання на базі креативної компетенції комунікантів у певному емотивному дискурсі» [5, 367]. Натомість запропоновано наступне трактування «слід визнати, що практично вся мовленнєва діяльність homo sentiens – суть його мовна гра», таким чином дослідник приходить до висновку, що «все мовлення homo loquens – гра» [5, 360−361]. Однак, ми вважаємо такий підхід надто широким, таким, що ставить під сумнів доцільність застосування самого терміну «мовна гра» та виділення окремої дослідницької області.

У дослідженнях останніх років феномен МГ усе частіше трактується як прагматично орієнтований стилістичний прийом. Така позиція знаходить своє відображення у працях А. П. Сковороднікова: «МГ – таке використання риторичних прийомів (прийомів мовленнєвої виразності), яке спрямовано на створення дотепних, переважно комічних, висловлювань, що характеризуються якостями влучності, оригінальності та несподіваності, а факультативно – якостями ексцентричності, епатажності та химерності у різних наборах та комбінаціях» [4, 62]. Перевагами такої позиції ми вважаємо насамперед відмову від опозиції «норма-антинорма». Розуміння МГ як прийому мовленнєвої виразності спрощує ідентифікацію ігрових компонентів у мовленні.

У результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що мовна гра потребує подальшого глибокого вивчення. Попри наявність розбіжностей у дефініціях зауважимо, що дослідники одностайно відзначають лінгвокреативну складову феномену.

 

Література:

1. Апресян Ю.Д. Языковые аномалии: типы и функции / Ю.Д. Апресян // Res Philologica. – М., 1990. – С. 50–71.

2. Арутюнова Н.Д. Аномалии и язык / Н.Д. Арутюнова // Вопросы языкознания. – 1987. – № 3. – С. 3–19.

3. Земская Е.А., Китайгородская М.В., Розанова Н.Н. Русская разговорная речь / Е.А. Земская, М.В. Китайгородская, Н.Н. Розанова. – М. : Наука, 1983. – 277 с.

4. Сковородников А.П. Об определении понятия «языковая игра» / А.П. Сковородников) // Игра как прием текстопорождения : коллективная монография. – Красноярск : Сибирский федеральный университет, 2010. – С. 50–62.

5. Шаховский В.И. Лингвистическая теория эмоций / В.И. Шаховский. – М. : Гнозис, 2008. – 414 с.

Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (25.03.2016)
Просмотров: 203 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]