Общее языкознание - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 09.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Общее языкознание

Символічне значення як тип значення слова

Автор: Салло Ольга, студентка, Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

 

Безперечно, символ займає чільне місце в картині світу людини. Символічна теорія цінностей у сучасній мовній аксіології розглядає символ навіть в якості основної диференціальної ознаки людської діяльності.

Відомий автор вчення «про символічні форми», яке вчинило значний вплив на дослідження з історії культури Марбурської школи неокантіанства, Е. Кассірер називає людину «символотворчою твариною». А функціонування символу «у всіх мовах світу обумовлено універсальною здатністю людської психіки до відображення світу в вигляді конвенціональних образів» [3; 75].

Актуальність даної роботи зумовлена, з одного боку, зацікавленістю сучасного мовознавства проблемою відображення у мові концептосфери етносу і його культурних констант, а з іншого  –  недостатньою вивченістю символічного значення слів у зіставному аспекті, що є однією з відправних точок виходу в сферу іншомовних концептів.

У середовищі лінгвістів існує й успішно розвиваються різні напрямки дослідження символізму – від розгляду фонетичного рівня, через аналіз морфологічного та лексичного шарів, до всеохоплюючого аналізу метафоричного для якого характерним є бачення символічного змісту в звуках мови. Кожен звук при цьому символізує певне явище дійсності: для них характерне вивчення символічного значення звуку [7; 159]. Нас же цікавить символічне значення не звуку, а слова через розуміння символу в його концептуально-мовному осмисленні.

Очевидно, що дослідження особливостей символічного значення слова доцільно починати з аналізу культурних концептів і, зокрема, номінацій предметів і явищ матеріальної культури. Аналіз здатності знаку втілювати символічне значення дозволяє не тільки виявити, а й зрозуміти національні, універсальні, культурні принципи сприйняття та інтерпретації світу.

Відповідно до відомого визначення російського мовознавця Ю. Степанова, концепт – це ніби згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить в ментальний світ людини. Тобто, концепт являє собою основний осередок культури в ментальному світі людини [8; 167]. На думку Д.С. Лихачова, концепт є уявним світу, таким, що заміщає в процесі думки невизначений перелік предметів одного і того ж роду. Всі потенції концептів мови утворюють його концептосферу [4; 5].

Особливості концептосфери і культурних концептів розглядаються в рамках когнітивних досліджень. Типологія концептів в лексико-фразеологічної семантиці мови представлена в однойменній роботі А. П. Бабушкіна. Складна система концептів, які знайшли мовне вираження, утворює семантичний простір даної мови. Семантичні простори різних мов можуть істотно відрізнятися один від одного і за складом концептів, і за принципами їх структурної організації. Зіставлення семантичних просторів різних мов дозволяє побачити як загальнолюдські закономірності сприйняття навколишнього світу, так і національну специфіку утворення і функціонування культурних концептів мови [5; 64]

Слід зауважити, що людина постійно займається визначенням семіотичного статусу оточуючих речей. Процес цей відбувається, здебільшого, на підсвідомому рівні. «Той факт, що одні речі включаються в область« матеріальної культури », а інші (не менше матеріальні) – в область  «духовної культури», свідчить про те, що їм приписується різний семіотичний статус» [1;72].

Використання речей як символічних заступників певних життєвих ситуацій, відносин, намірів  –  найдавніший суспільний звичай. «Слова, які іменували предмет-символ, у відомих мовних ситуаціях використовувалися у якості вказівок на символізовані феномени. Багаторазове використання слова в символічній функції могло вести і вело до включення символічно мотивованого вживання слова в його значення»[6; 3].

Відомий російський етнограф та фольклорист Альберт Байбурін стверджує, що різні предмети, створені людиною, мають подвійну семіотичну природу: річ може виконувати одночасно символічні і утилітарні функції. На його думку «предмет стає фактом культури тільки в тому випадку, якщо він відповідає і практичним, і символічним вимогам» [2; 218].

Визначний літературознавець А. Топорков продовжує його міркування, стверджуючи, що вибір між власне утилітарним або символічним використанням речі здійснюється постійно. Він пропонує розглядати весь континуум утилітарного і символічного функціонування речей за трьома групами за «шкалою семіотичності»: «до першої належать утилітарні предмети, мінімально використовувані в обрядовості і не мають самостійного символічного значення, до другої – утилітарні предмети, що використовуються у ряді обрядових дій і мають одне або кілька символічних значень, до третьої – ритуальні предмети, тобто предмети, виготовлені в ході ритуалу або спеціально для використання в ньому» [9; 90].

Отже, символічне значення виростає не з логіки внутрішнього розвитку денотативної семеми, а виникає завдяки тому, що певна дія або предмет в житті людей починають виконувати символічну функцію. Найменування денотата, вжитого в подібній функції, в результаті серії метафоричних і метонімічних переносів в семантему його лексеми приймає на себе символічне значення самого предмета номінації. Спочатку символічним є не значення окремо взятого найменування денотата, а сама ситуація його вживання. Далі процес символізації може піти в сторону закріплення символічного значення за окремо взятим словом або ж зберегтися в групі усталених виразів з лексемою, що відбиває той чи інший концепт.

Джерелом походження символічного значення слова слід вважати стійке поєднання, що зберігає постійний набір компонентів і перманентне значення в будь-якому контексті.

Цілком можливо, що символічне значення набувають тільки слова, вжиті в ситуаціях, що мають символічний зміст. Вони ніби вбирають символічний зміст ситуації у свою семантику, яка, в свою чергу, втілює цей сенс в конкретній семемі.

 

Література:

  1. Байбурин А.К. Семиотические аспекты функционирования вещей // Этнографическое изучение знаковых средств культуры. – Л., 1989. – С. 63-88.
  2. Байбурин А.К. Семиотический статус венщей и мифология // Материальная культура и мифология. Сб. музея Антропологии и этнографии. – Л., 1981. – С. 215-226.
  3. Кассирер Э. Философия символических форм// Т. 3: Феноменология познания. – М. : СПб, 2002. – С.74-79.
  4. Лихачев Д.С. Концептосфера русского языка // Издательство. РАН, ОЛЯ. – 1993. – №1. – С. 5.

5.Попова З.Д. Семантичнеское пространство языкакак категория когнитивной лингвистики // Вестник ВГУ. – Воронеж, 1996. –№ 2. –  С. 64-70.

6.Попова З.Д. Фразеология и символика вещей // Проблемы русской фразеологии. – Тула, 1979. – С. 3-8.

7.Потебня А.А. О мифическом значении некоторых поверий и обрядов. – М., 1865. – 310 с.

8.Степанов Ю.С. В трёхмерном просторанстве языка (Семиотические проблемы лингвистики, философии, искусства). – М.: Наука, 1985. – 336 с.

9.Топорков А.Л. Символика и ритуальные функции предметов материальной культуры // Этнографическое изучение знаковых средств культуры. – Л., 1989. – С. 89-101.

Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (21.05.2015)
Просмотров: 478 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]