Общее языкознание - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 24.03.2017
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки
Общее языкознание
Роль і місце наголосу у системі невербальних засобів (на матеріалі англійської, української та італійської мов)
 
Автор: Хенкіна Ганна Олегівна
 
Інтерес до просодії пов'язаний як з фонетичними потребами (опис просодичної системи та взаємодії просодичних характеристик з сегментними), так і з потребою характеризувати речення, за допомогою інтонації. До недавнього часу просодія квалафікувалася як незначне доповнення до сегментної фонетичної системи [3]. Просодія слова зводилася зазвичай до наголосу, просодія фрази – до обмеженої кількості інтонаційних конструкцій. На наш погляд, просодія заслуговує на детальніше дослідження саме в аспекті художнього дискурсу. Тому у даній доповіді ми розглядатимемо такий її компонент як наголос.
У зв’язку з цим актуалізується визначення самого поняття. Просодія, просодика [від греч. prosodia – наголос, приспів] це: 1) система фонетичних засобів (висотних, силових, тривалості), які реалізуються у процесі мовлення на всіх рівнях мовних сегментів (склад, слово, словосполучення, синтагма, фраза, надфразова єдність, текст), які відіграють змісторозрізнювальну функцію мовного апарату. Виділяються такі елементи (компоненти) просодики: мовна мелодія (мелодика), наголос, періодичні тембральні характеристики, ритм. [6].
Один з компонентів просодичної системи – просодія складу. Про складову просодію йдеться у тих випадках, коли кожний склад у слові аналізується на основі просодичної ознаки або сукупності ознак, які разом формують склад як сталий компонент, що не виводиться ні з його звукової структури, ні з його положення у слові (С.В. Кодзасов; О.Ф. Кривнова). На жаль, на матеріалі мов, які ми досліджуємо, а саме в українській, англійській та італійській цього не робилося. Про це йшлосія тільки при вивченні тональних мов Китаю, Південно-Східної Азії, Африки та Центральної Америки. В останніх кожен склад у слові характеризується особливим тоном, головним фонетичним компонентом тонового комплексу постає закономірна зміна висоти голосу, яка може супроводжуватися зміною інтенсивності, тривалості та типу фонації [2, 7].
Ланцюжки ж складів у словах більшості мов об'єднуються у певну цілісну структуру. Пам’ятаємо, що повнозначні слова у сучасних європейських мовах мають чітку ритмічну організацію: один із складів фонетично виділено (є наглошеним), а інші є ненаголошеними. Таким чином, звуковий потік членується на певні ритмічні кванти, об'єднані навколо наголошених складів. Є й інші засоби фонетичної інтеграції слова, його відділення від сусідніх складів. Найчастіше це темброві просодії, що характеризують слово як ціле, однак найбільш типовим просодичним засобом словесного рівня залишається наголос (Реформатський О.О) [5].
До мов з силовим (динамічним) наголосом належить українська, російська, білоруська, чеська, польська, вірменська, грузинська, англійська, французька, німецька мови. Не в усіх названих мовах наголошений склад має однакову силу видиху порівняно з ненаголошеним. Так, у російській мові склад під наголосом виділяється більше,  ніж в українській. До речі, на думку М. В. Раєвського, німецький наголос є динамічним. Проте інші лінгвісти, наприклад, Р. О. Будагов, вважають, що в німецькій мові є елементи силового та музичного наголосів [4, 5]. Словесний наголос в англійській мові – також виділення одного або більше складів у слові. Виділяються мови з «фіксованим» наголосом. Особливо показова у даному випадку французька мова з наголосом на останньому складі. В англійській мові, як і в українській, вільний наголос; це значить, що в різних словах він може бути на різних складах. На письмі словесний наголос в англійській мові ніяк не позначається, але його можна виявити у транскрипціях слів у словниках. До речі, наголос в англійській мові ставиться перед наголошеним складом, а не над голосним наголошеного складу, як в українській мові [7]. В англійській мові зустрчаються цілком ідентичні слова, які належать до різних частин мови. І відрізнити їх можна тільки за допомогою словесного наголосу. Наприклад: 'contest (наголос на першому складі) – змагання, конкурс, суперечка, тобто іменник. Сon'test (наголос на другому складі) – оскаржувати, боротися, змагатися, тобто дієслово. Та ж ситуація зі словами 'progress і pro'gress. За допомогою словесного наголосу в англійській мові також розрізняють складне слово та словосполучення: a 'blackboard і a' black 'board.
У більшості двоскладових слів наголос в англійській мові падає на перший склад: 'flicker, 'hazard, 'level, 'mane, 'rapid. Слід відзначити, що префікси та суфікси в англійській мові – елементи ненаголошені. Якщо у слові три або чотири склади, наголос в англійській мові падає на третій склад від кінця слова, а голосна у цьому випадку читається так, ніби вона у закритому складі. Наприклад: con'finement, de'liberate, e'xasperate, manu'facturer. У багатоскладових словах в англійській мові є два наголоси – головний і через склад від нього побічний: repre'santative, senti'mental, thera'peutic.
В українській мові наявні слова, у яких наголос виконує словорозрізнювальну функцію: атлас (збірник карт) — атлас (тканина), барочний (від барка) — барочний (від бароко); слова, наголос у яких виконує форморозрізнювальну функцію: води (Н. в. мн.) — води (Р. в. одн.), землі (Н. в. мн.) — землі (Р. в. одн.) тощо; слова, наголос у яких виконує частиномовнорозрізнювальну функцію: варений — прикметник і варений — дієприкметник, ласо — прислівник і ласо — іменник, плакати — дієслово і плакати — іменник тощо; слова, з подвійним наголосом: бавовняний, байдуже, весняний, гомілковий, дарма, електропровідний, жовтизна, заголовок, помилка, світанковий тощо.
Словесний наголос в італійській мові, зазвичай, падає на передостанній склад (такі слова в італійській за традицією називаються «нормативними» (parole piane): càsa, giornàle. Частотні також слова з наголосом на третьому від кінця складі (parole sdrucciole). Серед них багато одиниць з ненаголошеними суфіксами (simpàtico, edìbile). Ряд слів мають фіксований наголос на третьому від кінця складі (zùcchero, àbita). Слова з наголосом на останньому складі називаються «усіченими» (parole tronche). Йдеться про запозичені (caffè) слова, що належать до певного типу латинського відмінювання (civiltà). Нарешті, рідкісний тип слів – слова з наголосом на четвертому складі від кінця «двічі ламані» (parole bisdrucciole). Вони утворюються шляхом додавання до «ламаних слів» закінчення – «no» (àbitano).
Проте наголос має й інші функції. Він може бути охарактеризований як суперсегментний засіб, що може накладатися не тільки на групу складів і формувати (організовувати) ритмічну структуру слова, а й на одиниці більші за слово. У такому випадку наголос бере участь у формуванні таких одиниць, як синтагма та фраза. Якщо останнє слово у групі слів, що утворює синтагму, посилюється, то ми маємо справу з синтагматичним наголосом. Декілька синтагм можуть об’єднуватися у фразу. При цьому в ряді синтагм посилюється синтагматичний наголос в останній синтагмі; цей наголос стає фразовим [5].
Синтагматичний наголос, крім організуючої, може виконувати підсилювальну функцію. У такому випадку синтагматичний наголос доречніше назвати логічним. Наприклад, якщо у реченні з роману Сергія Жадана «Ворошиловград»: Я відкрив холодильник, дбайливо оглянув порожні полиці зробити логічний наголос на словосполученні «відкрив холодильник», стане зрозумілим, що герой відкрив саме холодильник, а не вікно. Якщо перемістити наголос на слово «дбайливо», речення набуває емоційного забарвлення, тобто у даному випадку автор ментально характеризує героя, який здійснює дану дію. У випадку з наголосом на словосполученні «порожні полиці» матимемо на увазі об’єкт, який постав перед персонажем і як наслідок – почуття, що цей об’єкт викликав.
Таким чином, логічний наголос як елемент незвичайної ритмічної організації ряду слів пов'язаний з вираженням особливого, незвичайного змісту. У такому випадку особлива ритмічна форма виражає незвичний зміст. Послаблення або посилення логічного наголосу змінює ритмічну форму. Кожна з них виконує певні функції і завдання.
 
Література:
1.Биркенбил В. Язык интонации, мимики, жестов. – СПб.: ПИТЕР, 1997. – 224 с.
2.Кодзасов С. В., Кривнова О. В. Современная американская фонология. – М.: Изд-во «Едиториал УРСС», 2004. – 200 с.
3.Пиз А., Пиз Б. Новый язык телодвижений. Расширенная версия. – М.: Эскмо, 2009. – 416 с.
4.Поваляева М. А. Невербальные средства общения. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 352 с.
5.Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. – М.: «Реал-бук», К.: «Ваклер», 2001. – 656 с.
6.Hall E.T. The Silent Language. – New-York: Doubleday, 1959. – 203 p.
7.Ladd R. Intonation Phonology (Cambridge Studies in Linguistics). – Cambridge: Cambridge University Press, 2008. – 185 p.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (17.01.2013)
Просмотров: 1447 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]