Литературоведение - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Пятница, 09.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Литературоведение

«Джинса» в сучасному інформаційному просторі

Автор: Талашук Віктор Федорович, студент, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Джинса як явище увійшла в українську журналістику не більше десяти років тому. До цього у владних та бізнесових структур були усі інструменти для політичного та комерційного тиску на ЗМІ. На зміну «темникам» прийшла  «джинса», яку медіа-експерт Вікторія Сюмар називає «цензурою пряника». Така маніпуляція є ще небезпечнішою за сучасних умов, ніж «цензура батога», оскільки у тих самих ЗМІ, де тільки-но почали втілюватись справжні юридичні норми роботи журналіста і морально-етичний кодекс фахівця у цій галузі, з’являються замовні матеріали, які користуються тим самим рівнем довіри аудиторії, що й чесна журналістика.

На думку журналістів «Телекритики», термін «джинса» походить від джинсів, в кишеню яких працівник мас-медіа кладе гроші за замовний матеріал. Це один із видів прихованої реклами, причому, як правило, чим краще вона прихована, тим менше вона реклама.

Частина 10 статті 1 Закону України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. приховану рекламу визначає як «інформацію про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій».[1] Проте, в тому і особливість «джинси» – її можна виявити, хоча це і вимагає детального моніторингу, але довести її, детермінувати як злочин практично неможливо, хоча навіть у самій публікації прямо вказується ім’я фізичної чи юридичної особи – об’єкта замовлення, а назва видання, що опублікувало матеріал, і є іменем суб’єкта виконання замовлення.

Найчастіше «джинсою» є матеріали таких типів:

1) публікації, які насправді пишуть прес-служби політичних партій чи окремих політиків, хоча часто ціле видання належить політикові регіону чи політичній партії;

2) оприлюднення соціологічних досліджень сумнівних фірм, які, як правило, серйозно відрізняються від інших соцопитувань на користь якоїсь політичної сили. Йдеться про свідоме завищення чи занижування рейтингів певної партії чи політика, або фальсифіковані дані про підтримку чи навпаки несприйняття суспільством тих чи інших ініціатив.

3) на шпальтах газет часто з’являється псевдоаналітика маловідомих авторів, що підписуються «політологами», які надають начебто експертну оцінку тої чи іншої події під кутом, вигідним для однієї з політичних сил.

4) публікація різноманітних «листів від… » (робітників, шахтарів, працівників медичної галузі). В таких листах, написаних штабним PR-райтером якоїсь партії, начебто від імені громади висловлюється протест, обурення, підтримка. Цей різновид джинси походить ще з радянських часів і сьогодні присутній на шпальтах «Рабочей газеты», «Киевского вестника». Так, на одній шпальті можуть бути опубліковані статті «Наш голос – коммунистам!» та «Артистка из Качановки, или Штангистка-террористка» (у статті йдеться про Ю. Тимошенко).

5) боти-коментатори (від web bot, www robot – англ. – автоматична програма для скачування файлів чи розсилання спаму). Це навпаки один з найновіших винаходів доби Інтернету. Назва боти має іронічний підтекст – насправді ідеться про людей. Це наймані працівники або активісти політичних штабів, які за гроші залишають коментарі на сторінках інтернет-видань з метою дискредитації тої чи іншої статті, її автора, висловлених ідей чи викладених фактів. [3]

«Заказуха» зазвичай пишеться так, що серед буденної історії, яка може здатись читачеві інформативною, є згадки про конкретну компанію чи особу, її послуги чи товари, що і за своєю суттю «продакт-плейсментом».

Якщо матеріал разюче вирізняється за стилістикою, стандартами написання, і взагалі має чужорідний вигляд поміж інших текстів видання, швидш за все, він замовний. Іноді піарники не обтяжують себе переписуванням і розносять усім однакові матеріали для розміщення. Тож, якщо у двох або більше виданнях ідентичні тексти, це джинса.

Нік Дейвіс у своїй книзі «Новини пласкої землі» серед іншого стверджує також, що, якщо у кількох виданнях одночасно  з’явились матеріали на одну й ту саму тему, або з тими самими героями, не прив’язані до вагомого інформаційного приводу, це джинса. Але найчастіше замовники просять редакцію адаптувати текст під стиль і формат видання, чи надають інформаційні матеріали, за якими співробітник рекламного відділу або ньюзрума пише щось на кшталт журналістської замітки.[2]

Перше, на що слід зважити, рубрика. У більшості видань є спеціальні рубрики для прихованої реклами: “Думка”, “Погляд”, “Новини компаній”, “Позиція”, «Офіційно», «Точка зору», «Політабсурд». Таким чином видання намагається, з одного боку, надати матеріалові вигляду редакційного, з іншого, зняти з себе відповідальність (хоча закон дозволяє лише два типи маркування “реклама” і “на правах реклами”, тож усе, що марковане в інший спосіб  «джинса»). Деколи перелік рубрик, під якими публікуються замовні матеріали, міститься у вихідних даних.

Ілюстрація, що містить зображення або логотип конкретного товару чи бренду певна ознака джинси. Це здається аж занадто очевидним, та все ж деякі замовники наполягають на тому, щоб “редакційний” матеріал із їх прихованою рекламою проілюстрували логотипом.

Хай там як тріумфує цинізм у медіа, але ставити під явною «заказухою» своє прізвище досі вважається ганьбою серед професійних медійників. Тому підпис штатного журналіста чи навіть редактора під джинсовою публікацією дуже недешевий бонус для замовника і тріумф для піар-агента.

Телебачення не є винятком, на ньому все частіше сюжети рекламного характеру виходять без маркера «на правах реклами». Медіа-експерт Отар Довженко, за результатами моніторингу національних телеканалів, зазначає, що традиційно кількість порушень змінювалась за синусоїдою – перед виборами вона зростала, а після – йшла на спад. Все змінилось з часу останніх президентських виборів. Тоді кількість порушень не зменшилась, а почала стрімко зростати. Така тенденція спостерігається і сьогодні.

Отже, сьогодні в умовах інформаційної війни, що виросла одночасно з ідеологій, з владних і народних інтересів, з комерційних зацікавлень та лобіювань, з міжнародного конфлікту, «джинса» є ще ефективнішим інструментом впливу на аудиторію через величезний об’єм інформації, її важливість і частоту її оприлюднення, а головне через  масу її конотацій, що розв’язують рекламникам руки у виконанні їх професійних обов’язків із нехтуванням букви закону.

 

Література:

  1. Конституція України : Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. Станом на 1 жовтня. 2011р. – Х. : Фактор, 2011. – 128 с.
  2. Нік Дейвіс. Новини Пласкої Землі. – К.: Темпора, 2011. – 548с.
  3. Савельєв М. В. «Джинса» – зброя журналістського самознищення [Електронний ресурс]/М. В. Савельєв. – Режим доступу: http://www.mediakrytyka.info/za-scho-krytykuyut-media/dzhynsa-zbroya-zhurnalistskoho-samoznyschennya.html
Категория: Филологические науки | Добавил: Иван155 (22.05.2014)
Просмотров: 527 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 1
1  
Мне достаточно часто встречались заказные материалы в прессе, правда, не знала, что они теперь именуются "джинсой". И хотя проблема непредвзятости и профессионализма украинской журналистики не нова (в статье как раз упоминаются те самые "темники"), с каждым годом, на мой взгляд, ситуация только ухудшается: как говорится, "кто девушку ужинает, тот ее и танцует". А ведь журналист должен лишь правдиво описывать происходящее, без навязывания собственного или чужого мнения, без каких-либо эмоций. Очень жаль, что нашим работникам медиа до этого еще очень далеко.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]