Литература зарубежных стран - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Литература зарубежных стран
Романтична інтерпретація міфу в поеми Кітса «Ендіміон»
 
Автор: Фоміна Л.В., Дніпропетровський національний гірничий університет
 
Безліч книг і статей, присвячених   аналізу спадщини Джона Кітса (1795-1821),  за об'ємом  набагато перевищує  написане самим поетом. Проте  його інтерпретація міфу  про Ендіміона до цих пір не стала предметом спеціального дослідження.
Поема Джона Кітса (1795-1821) «Ендіміон» («Endymion», 1818)» [5]  є новий етап в розвитку англійського романтизму і літературної ендіміонади [3,с.315]. Розвиваючи дрейтеновський мотив подорожі, Кітс наповнив його новим змістом. Кітсовська інтерпретація стала художнім маніфестом, вираженням його естетичних поглядів як поета-романтика. В античному матеріалі, як і в старогрецькій культурі в цілому, Кітс бачив не лише позачасовий ідеал прекрасного, вічний зразок гармонії і досконалості, але і розглядав античність в контексті світового історико-культурного процесу [2,с.5]. Поліфонічний синтез образів і сюжетів різних міфів став для поета засобом усвідомлення  ідей та ідеалів «абсолютної міфології» і відтворення їх в літературі. Для міфотворчості Кітса характерим є вживлення стародавніх міфологем про Адоніса, Главка, Венеру, Пана в тканину поетичного тексту про Ендіміона. Інтерпретація античного міфу допомагає Кітсу виразити пошуки поета Нового часу і вирішити питання про ставлення поезії до дійсності. Пошуки прекрасного – єдина дорога до пізнання світу. Поет повинен присвятити себе пошукам краси, що панує в навколишньому світі та відтворенню її силою художнього слова. За думкою Кітса, поезія повинна прославляти красу, залишаючись при цьому вільною від філософії, політики, моралі та інших суспільних засад. Її завдання – дарувати насолоду красою. Поет, за Кітсом, перетворюється на служителя культу краси. Саме ця світоглядна позиція англійського романтика дозволяє Н. Берковському назвати Кітса «одним з родоначальників естетизму в Європі»[1,с. 187]. Новаторство Кітса, що визначило своєрідність інтерпретації античного міфу, відображено в поєднанні прикмет романтичного та естетичного світовідчуття. До прикмет естетизму в поетиці Кітса можна віднести:
   Декоративний стиль, використання синестезії (прагнення виявляти та змішувати окремі сенси: запах, звук і колір).
   Семантична функція зображення кольору.
   Культ краси.
   До прикмет романтизму слід віднести:
   Символико-метафорична насиченість міфу за рахунок численних ремінісценцій, контамінацій, античних, середньовічних, ренесансних, просвітницьких ідей, мотивів, образів.
   Еллінізм, згідно якому античність розглядається як еталон естетичної гармонії і антипод сучасного Кітсу світу.
   Створення образу романтичного героя.
У кітсовского Ендіміона активна життєва позиція. У пошуках своєї коханої він проходить випробування та досягає бажаного - кохання та безсмертя. Якщо в міфі Ендіміон занурений у вічний сон,  версія Кітса інтерпретує дрейтонівський мотив мандрівок  героя в пошуках своєї коханої і щасливу розв'язку —здійснення бажаного. За аналогією із твором Лілі, кітсівській Ендіміон доводить глибину і щирість свого кохання та вірність богині Леді-Місяць.
Услід за Дрейтоном та Лілі, Кітс в своій поемі підкреслює сліпучу красу  Ендіміона та порівнює його з  іншим  еталоном чоловічої  сили й краси – Ганімедом,  сином легендарного царя Трої, улюбленцем Зевса  [43, с.236]: «…His youth was fully blown,/ Shewing like Ganymede to manhood grown» (…Він був у повному розквіті сил,/Та мав вигляд змужнілого Ганімеда.) [5]. Однак, крім трактування  краси, як фізичної досконалості, Кітс  показує багатство внутрішнього світу свого героя. Перш за все Ендіміон з'являється як добра та чутлива  натура. Страждаючи сам («And up I started: Ah! my sighs, my tears,І я здригнувся: Ах! мої зітхання, мої сльози» [5], Ендіміон співпереживає тим, з ким сталося лихо, й  завжди готовий простягнути їм  руку допомоги.
На відміну від попередників, створюючи образ романтичного  героя,  поет  прагне  відобразити не стільки його індивідуальні риси, скільки саму  ідею його несхожості на інших. Відкриття самоцінності особистості було художнім завоюванням романтизму, яке привело  до естетизації індивідуальності, коли сама незвичайність особистості вже ставала предметом естетичного милування. Відповідно поет насамперед відзначає вибраність та елітарність Ендіміона:  «Who stood therein did seem of great renown…/And, for those simple times, his garments were / A chieftain king’s: beneath his breast, half bare,/Was hung а silver bugle, and between/His nervy knees there lay a boar-spear keen./A smile was on his countenance; he seem’d,/To common lookers on, like one who dream’d/Of idleness in groves Elysian…» (Той, хто стояв у ній, здавалося, мав велику славу…/Та для тих простих часів  його вбрання було/Як у ватажка королів: нижче його грудей, напівоголених,/ Висів сріблястий горн, та між/ Його сильних колін лежав кабан, пронизаний списом/ Усмішка прикрашала його обличчя; здавався він/ Для простих глядачів  одним з тих, хто марить Про ледарство у лісах Елізійських..» [5].
В інтерпретації Кітса Ендіміон з'являється сильною й мужньою людиною, яка користується серед свого народу заслуженим авторитетом і повагою. Про це свідчить епізод, коли на святі, присвяченому Пану, люди збираються тільки навколо двох людей: жреця й Ендіміона: «…Might turn their steps towards the sober ring/Where sat Endymion and the aged priest/’Mong shepherds gone in eld, whose looks increas'd/The silvery setting of their mortal star./There they discours'd…»(Зміг повернутися до праведного кола/Де сидів Ендіміон та літній жрець/Посеред пастухів та старців, чий вигляд розширив/ Сріблясте коло їх смертної долі./ Там вони розмовляли …»[5].
Не дивлячись на те, що Ендіміон  знаходиться в центрі уваги жителів Латму, оточений  ніжною турботою сестри, він — самотній: «The deadly feel of solitude: for lo!/He cannot see the heavens, nor the flow/     Of rivers, nor hill-flowers running wild/In pink and purple chequer, nor, up-pil’d,  /The cloudy rack slow journeying in the west,/ Like herded elephants; nor felt, nor prest       / Cool grass, nor tasted the fresh slumberous air;/ But far from such companionship to wear/An unknown time, surcharg’d with grief» («Смертельне відчуття самотності, бо ось!/ Він не може бачити небо, ні потоки/ Рік, ні пагорби із квітів, кружляючих у дикому/ рожевому й фіолетовому розмаїтті,/ Ні хмари, повільно подорожуючі на захід,/ Як стадо слонів, ні відчувати/ Прохолодної трави, ні свіжого сонливого повітря;/Але, далеко від такого супроводу, проводити/ Час у забутті, у сумі») [5]. Читач відразу зауважує  чисельні натяки Кітса  на  сум, що гнітить  Ендіміона, який знаходиться в стані меланхолії, нез'ясовної туги: «A lurking trouble in his nether lip,.. his forgotten hands..».  Як дійсний романтичний герой, він занурений у роздуми й не помічає  свята життя: «Thus all out-told/ Their fond imaginations,—saving him/Whose eyelids curtain’d up their jewels dim, /Endymion: yet hourly had he striven/To hide the cankering ve nom, that had riven/His fainting recollections. Now indeed/His senses had swoon’d off: he did not heed/The sudden silence, or the whispers low…» («Так усі розповіли /Свої улюблені уяви, - крім одного,/Чиї очі прикрили темрявою дорогоцінні мрії,/ Ендіміон: досі годинами він намагався/ Приховати дію отрути, яка роз'їдала/ Його слабнучи спогади. Зараз, дійсно,/ Його відчуття завмерли: він не звертав уваги/ На раптову тишу, або тихий шепіт,..» [5].
Образ Ендіміона відрізняє  глибокий ліризм, особлива щирість, ісповедальность, «документальність» ліричного переживання, самоспостереження, яке носить  автопсихологічний характер, тому ліричний герой, і небезпідставно, сприймається як образ самого поета – реально існуючої людини: «A homeward fever parches up my tongue» («Від домашшній лихоманки пересихає у мене в роті») [5]; «lowly bow’d his face/Desponding, o’er the marble floor’s cold thrill» («У відчаї на холодну мармурову підлогу, таку холодну, що викликає трепіт») [5]. Поему відрізняє акцентована роль емоційного початку, зображення внутрішнього світу людини, її почуттів [4]. Герой  Кітса  виражає ідейно-психологічну єдність з автором та виступає носієм його романтичного світогляду (постійне прагнення до досконалості, пошук ідеалу краси, істини, гармонії). Тон оповідання твору лежить у сфері зображення емоцій Ендіміона. При цьому світ відчуттів ліричного героя  Кітса невід`ємний від природи, яка  зображена поетом в елегійно м'яких і ніжних тонах, повна чуттєвості, стримано-плотської краси. Саме  живописна краса навколишнього світу не лише виступає фоном подій, що відбуваються в поемі, але й  передає переживання ліричного героя, відображує його настрій. Так, природа співпереживає Ендіміону, розділяє з ним радість зустрічі з Леді-Місяць («Our feet were soft in flowers. There was store/Of newest joys upon that alp. Sometimes/A scent of violets, and blossoming limes,/Loiter’d around us; then of honey cells,/        Made delicate from all white-flower bells» («Наші ноги слабкішали в квітах./ Було так багато/Невідомих радісних відчуттів/ на тій гірській вершині. Іноді/Запах фіалок та квітучих лип,/Витав навколо нас, а потім меду,/Зібраного бережно з усіх білих дзвоників» [5], або гіркоту їх  розставання  («my sweet dream/Fell into nothing — into stupid sleep./And so it was, until a gentle creep,/A careful moving caught my waking ears,/And up I started: Ah! my sighs, my tears,/My clenched hands;—for lo! the poppies hung/Dew-dabbled on their stalks, the ouzel sung/A heavy ditty, and the sullen day/Had chidden herald Hesperus away,/With leaden looks: the solitary breeze/Bluster’d» («мій солодкий сон/Перетворився в ніщо -  в дурний сон./Так воно і було, поки ніжна повзуча рослина/Обережно не торкнулася моїх вух, які не спали,/І я здригнувся: Ах! мої зітхання, мої сльози,/Мої стислі руки; Ось! маки звисали/Краплі роси котилися по їх стеблах, дрізд заспівав/Сумну пісеньку, і похмурий день/Прогнав вечірню зірку геть,/Зі свинцевими поглядами: самотній вітерець /Подув») [5]. В поемі Кітса картини природи повні хисткості, миттєвості, мінливості, оскільки виражають зміну настроїв героя: «all the pleasant hues/ Of heaven and earth had faded: deepest shades/Were deepest dungeons; heaths and sunny glades/Were full of pestilent light; our taintless rills/Seem’d sooty, and o’er-spread with upturn’d gills/Of dying fish; the vermeil rose had blown/In frightful scarlet, and its thorns out-grown/Like spiked aloe.» («всі приємні відтінки/ Неба та землі знебарвились: темні тіні/Були темніші за підземелля; пустки і сонячні поляни/ Були повні згубного світла; наші бездоганні струмочки/Здавалися чорними, як сажа, і/ поширювалися зростаючими гірськими струмочками/ З  неживою рибою; срібні троянди розцвіли/Страшним яскраво-червоним кольором, і їх/ колючки стали великими/Як шипи алое»)[5].
Кітсівський герой здатний глибоко й щиро любити. У пошуках своєї богині Леді-Місяць він проходить випробування й домагається особистого щастя. Варто відзначити, що Ендіміон сам заслужив своє безсмертя й кохання. Це – завойована ним самим нагорода за вірність, стійкість і силу духу: «…and knelt a down/ Before his goddess, in a blissful swoon./She gave her fair hands to him, and behold,/…They vanish'd far away!..(…і став на коліна /перед своєю богинею, в блаженній непритомності./Вона простягнула до нього свої ніжні руки, і ось/…Вони розчинилися далеко!..» [5].
Незважаючи на велику кількість діючих персонажів поеми (боги і їх піддані, алегоричні персоніфікації й казкові істоти, художні образи, створені уявою  поета), у центрі твору — один романтичний герой і його кохана. Трансформуючи  міфологічний образ богині Леді-Місяць,  Кітс прагне втілити в ньому романтичний ідеал жінки. За аналогією зі своїми попередниками (Лілі, Дрейтон),  Кітс уводить у поему кілька імен богині Леді-Місяць, а їх символіку використовує, щоб відтінити якості своєї героїні. Так,  Діана персоніфікує владу на землі й небі, Цинтія – жіночність, Селена – пристрасть, Феб – ідеал жінки з точки зору естетики романтизму. Сам портрет  героїні являє еталон жіночої краси: «Indeed, locks bright enough to make me mad;/And they were simply gordian'd up and braided,/Leaving, in naked comeliness, unshaded,/Her pearl round ears, white neck, and orbed brow;»  (Дійсно, локони яскраві настільки, щоб звести мене з розуму;/І вони були просто укладеними вгору та заплетеними,/ Залишаючи відкритими миловидними, незатіненими/ Її перламутрові круглі вуха, білу шию й округлий лоб») [5];«…I know not how,/With such a paradise of lips and eyes,/Blush-tinted cheeks, half smiles, and faintest sighs,/That, when I think thereon, my spirit clings» (…я не знаю, як розповісти/Про цей рай для губ та очей,/Рум’яні щоки, напівусмішка і слабкі зітхання,/Що, коли я думаю про це, мій дух захвачує» [5];«Ah! see her hovering feet,/More bluely vein’d, more soft, more whitely sweet /Than those of sea-born Venus», «Ах! побачити її звисаючі ступні/ Більш небесні, ніжніші та біліші/ Ніж ті, що у народженої морем Венери» [5].
В інтерпретації поета богиня Леді-Місяць чарівна й жіночна. Вона відверта в проявах своїх почуттів. В ім'я кохання вона готова відректися від життя на Олімпі й стати простою смертною дівчиною, щоб не розлучатися зі своїм коханим.   У цьому випадку героїня романтичної епохи відображає образ жінки, яка  сама творить свою долю й сама знаходить мову для вираження своїх почуттів і вимог до життя.
Взаємини Цинтії й Ендіміона  показані як пристрасть у  динаміці: кохають, страждають, ревнують, випробовують вірність. В еротичних сценах поеми  кохана Ендіміона втілює в собі образ вільної  й чуттєвої любові.   Зображуючи любов героїв, Кітс показує, з одного боку, її космологізм, а з іншого, — земний характер. Вслід за Шекспіром («I grant I never saw a goddess go,/My mistress when she walks treads on the ground./ And yet, by heaven, I think my love as rare/As any she belied with false compare» (Не знаю про ходу богинь із неба,/А кроки милої — цілком земні./І все ж вона — найкраща поміж тими,/Що славлені похвалами пустими») (Переклад Д. Паламарчука [6]), Кітс порівнює  небесну богиню із простою земною дівчиною:«She took an airy range,/And then, towards me, like a very maid,/ Came blushing, waning, willing, and afraid,/And press'd me by the hand: Ah! ’» (Вона мандрувала по небу,/І ось, попрямувала до мене,  неначе дівчинка,/Червоніючи, зменшуючись, бажаючи  і боячись,/ Стиснула мою руку: Ах!») [5]. На думку Н.Дьяконової, «нерозривність чуттєвого й духовного станів — одне з відкриттів поетів Відродження — у Кітса виявилася в збігу небесної й земної коханих Ендіміона» [2, с.59] .
Любов героїв у поемі допомагає розкрити їхній духовний потенціал, багатство їх внутрішнього світу.
Створені Кітсом образи Ендіміона й богині Леді-Місяць  не тільки в художній формі втілюють романтичний ідеал, але й виступають еталоном краси, що відображає гармонію форми й змісту. Захоплюючись зовнішньою красою своїх героїв, поет-романтик прагне показати їхні моральні якості: доброту, почуття жалю, прагнення допомогти тим, з ким сталося лихо,  вірність, ніжність, здатність глибоко й щиро любити.
Таким чином, авторська інтерпретація естетичної категорії краси являє собою  гармонійне співвідношення фізичної й  моральної  досконалості, як позачасовий ідеал прекрасного.
Кітсовська версія давньогрецького міфу є втіленням філософських і естетичних переконань епохи Романтизму.
 
Література:
1.  Берковский Н. Лекции и статьи по зарубежной литературе. — СПб.: Азбука-классика, 2002. — 480 с.
2.  Дьяконова Н.Я. Китс и его современники. — М.:Наука,1973.— 198 с.
3.  Фоміна Л.В. Своєрідність романтичної інтерпретації античного міфу в поемі Кітса «Ендіміон»: зб. «Філологічні науки»: зб. наук. праць факультету / Упорядник О.І.Панченко. Частина 2.Текст. Переклад. Літературознавство –Дніпропетровськ:Літограф, 2010. — С.315 – 318.
4. Фоміна Л.В. Стилістичні і мовні особливості поеми Кітса «Ендіміон»: Актуальні проблеми іноземної філології: міжвуз. зб. наук.ст.;гол.ред. В.А.Зарва. —  Бердянськ: БДПУ, 2011.— Вип.VI.—Ч.2.— С. 232–239.
5.  Keats, John Endymion: A Poetic Romance.— Kessinger Publishing, 2004. —  [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://books.google.com/books? id=vg1qPwCc-V8C&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false
6.  Sonnets  by William Shakespeare (1609). —  Вільям Шекспир. Сонет 130/ Переклад  на украінську мову Д. Паламарчука . — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/zaruba/short/nmh0p.html
 
Анотація
Розглядаються художні особливості  трансформації міфологічного сюжету про Ендимиона в поеми Дж.Кітса. Автор відзначає особливості романтичної версії міфу.
Ключові слова: міф, Ендіміон, богиня Леді-Місяць, мотив, інтерпретація.
 
Аннотация
Рассматриваются художественные особенности  трансформации мифологического сюжета об Эндимионе в поэме Дж.Китса. Автор отмечает особенности романтической версии мифа.
Ключевые слова: миф, Эндимион, богиня Луны, мотив, интерпретация.
 
Abstract
Тhe artistic features of the transformation of mythological plot about Endymion in the poem by J. Keats are investigated. The author notices the peculiarities of romantic version of myth.
Key words:  myth, Endymion , the goddess of the Moon, motif, interpretation.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (13.06.2013)
Просмотров: 627 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]