Языкознание - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Среда, 07.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Языкознание
Культуромовна проблема в Україні
 
Автор: Пухленко Вадим Ігорович, студент факультету інформаційних технологій, ДВНЗ «Криворізький національний університет»
 
Відійшли у минуле часи, коли український народ за умов безправ’я і бездержавності мало не втратив своєї мови. Владна машина всілякими способами намагалася знищити її. Ніде правди діти, дещо таки вдалося зруйнувати. Українська мова вижила, але зазнала деформацій, які особливо відчутні у сфері мовлення. Тому найактуальнішою проблемою сьогодення в Україні вважємо саме стан рідної материнської мови.
Мова – надбання людства. Вона не тільки найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й необхідна умова існування народу. Мова спрямована як на внутрішній світ людини, її психіку, так і в зовнішній світ природи і людських взаємин. У рідній мові будь-якого народу закодовано все його життя – його історія,культура, світобачення, помисли і надії, його менталітет.
Мова виникла в суспільстві, задовольняє його комунікативні потреби, є однією з найважливіших ознак соціуму і поза ним існувати не може. Так як мова це соціальне явище, то вона дуже тісно пов’язана з суспільством. Безперечно, що цей зв’язок – зворотній, бо суспільство без мови навряд чи зможе функціонувати. Хоча сьогодні українська мова має офіційний статус державної мови, однак проблема функціонування нашої мови в сучасному суспільстві є досить актуальною. Матеріали преси засвідчують далеко неоднозначне ставлення громадськості нашої держави до національно-мовних питань.
У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що реалізація мовної стратегії здійснюватиметься комплексним і послідовним впровадженням навчальних, адміністративних, науково-методичних та роз’яснювально- пропагандистських заходів. У результаті впровадження й успішного здійснення основних іще низки додаткових супровідних заходів мають гармонізуватися освітні потреби громадян України, нації, суспільства, держави. Але для цього необхідною є чітко виважена мовна політика держави, спрямована на обов’язкове оволодіння державною українською мовою всіма громадянами без винятків (незалежно від етнічності, віросповідання, ідеології, форм суспільно-виробничої діяльності) і цілеспрямовані активні зусилля українських філологів – учителів, викладачів, науковців, методистів.
В Україні живе понад 130 національних меншин – носіїв 79 мов. До найпоширеніших із них належать російська, білоруська, польська, чеська, болгарська, румунська. Часто можна почути, що начебто немає різниці, якою мовою користуватися, головне, щоб країна була сильна й багата, а люди забезпечені. Однак за результатами соціологічних, історичних,
психолінгвістичних, когнітивних досліджень мова – це не просто засіб спілкування, мова формує людину й націю і є потужним чинником її розвитку. Як слушно зазначає М. Дробноход, «національне в державотворенні – це не просто ідея, а невідворотна необхідність, що випливає із природного закону єдності етносу і навколишнього середовища. Розуміння цієї істини – шлях до створення консолідованої українськоїнації і прогресу держави, нехтування цієюістиною – шлях до хаотичного борсання в океанінерозв’язаних проблем» [].
В основі національного лежить мова. Відомо, що кожна особистість розкриває свою сутність через мовлення. Мова є завжди критерієм того, на яком урівні перебуває культура того чи іншого суспільства. Щоб ефективно впроваджувати високу мовну культуру, потрібно постійно «полоти бур'ян» і викидати «сміття», що нагромаджувалося у нашій державі протягом кількох століть. Школярі дуже часто не знають значення тих слів, що вживають у повсякденному мовленні. Про знання і вміння використовувати у мовленнєвій практиці лінгвістичних законів сполучуваності слів у словосполучення і говорити не доводиться. Проте саме з таких елементарних знань і вмінь формується мовна особистість. У житті, у професійній діяльності мова потрібна не як сукупність правил, а як культура співжиття в суспільстві, картина світобачення, засіб формування і самовираження кожної особистості. Мова є критерієм освіченості та індивідуальності людини. Як зазначаву країнський мовознавець Олександр Потебня «мовна індивідуальність виділяє людину як особистість і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства» []. Між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мовної культури людини існує співмірність і залежність. Освічена людина може осягнути кілька мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації. Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне вивчення державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, оскільки мова є засобом інтелектуально-культурних досягнень особистості і способом їх презентації в суспільстві. Тотальна звичка до нехтування вимогами законодавства поширюється у нас, в тому числі, і на мовну царину. Норми Конституції та законів ігноруються як у побуті, так і в рекламі, освіті, діяльності органів місцевого самоврядування та роботі засобів масової інформації. Процес неухильного витіснення української мови із багатьох сфер життєдіяльності та прогресуюче зменшення носіїв української мови не призупинило навіть надання українській мові статусу державної у 1989 р. і подальше закріплення цього статусу як одного з елементів конституційного ладу країни. За Конституцією, держава не тільки захищає, розвиває, утверджує українську мову як державну, а й сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин. Однак сьогодні спостерігаємо зворотний процес, що є наслідком відсутності серйозної гуманітарної політики. Питання мови в Україні – це питання національної безпеки та національної перспективи, кожен громадянин має усвідомити особисту відповідальність за функціонування української мови в Україні. На перший погляд мовне питання не повинне було бути таким гострим. Адже Україна – самостійна держава з повноцінною мовою, яка "народилась” не сьогодні і не вчора. З інформаційних джерел відомо, що виникла вона на народній основі.
У цілому це була мова усна, уживана в розмовно-побутовій сфері і в царині народної творчості. Функціонувавши лише у сфері художньої літератури, українська мова поступово опановувала все нові й нові її жанри, розширювала свої обрії і в оригінальній творчості, і завдяки перекладам. Українська мова набула всіх рис справжньої (макро) мови. Як і багато інших мов, вона розвивається, вдосконалюється і в сучасному світі, переступивши поріг ХХІ ст., спроможна задовольнити людину в усіх сферах її діяльності.
Однак історичні події привели нас до того стану, коли нашій мові конкурує мова сусідньої держави. Так як це мови споріднені, справа ускладнюється. На сьогодні актуальною є проблема дотримання мовної норми, бо правильність – одна з найбільш визначальних ознак культури мовлення. Одним із компонентів проблеми є суржик, що заполонив значну частину «мовленнєвого світу» міста. Людина, яка послуговується суржиком, не замислюється над проблемою перекладу. Тому відбувається інтеграція мов: українські слова вимовляються з російським акцентом, мають російські закінчення або російські слова вимовляються з українським акцентом. Культуромовні вади телебачення, радіо, преси накладають негативний відбиток на загальну суспільну мовну практику, суржикують і жаргонізують її. Бідою сьогодення є те, що свідомо чи несвідомо руйнується високий стиль мовлення, той стиль, що передбачає найважливіші, найсоковитіші слова мови, що живлять духовну сторону життя. Такі слова замінюються жаргонізмами, брутальними лайливими словами. Небажання повною мірою використовувати багатства нашої мови збіднили і звузили активний словник до критичної межі. Українська держава має вжити рішучих заходів підтримки української мови як мови нації і державної мови. Такі заходи не спрямовані проти мовних прав осіб, що належать до національних меншин, вони є лише засобом утвердити українську мову, захистити мовні права українців і зберегти Україну як незалежну державу зі своїм самобутнім обличчям. Проте спостерігаємо і позитивні зрушення. Українська мова виконує функції міжнаціонального спілкування в Україні. Активізується вивчення української мови в різних країнах світу, де готують дипломатичні, торгові кадри, які мають працювати в Україні. Зараз інтенсивно збагачується українська термінологія за рахунок запозичень. Словник поповнюється переважно термінами на базі англійської, німецької, французької та латинської мов. На жаль, законодавство практично не передбачає санкцій за порушення мовного режиму, а можливості місцевої влади у справі регулювання рекламного та медійного ринків є мінімальними. Правильна українська мова нашого міста – це не питання політики, а питання нашого професіоналізму, громадянськості та відповідальності перед прийдешніми поколіннями. Встановлення такої реальності – право держави і право її основного корінного народу. Діловій українській мові потрібна по-справжньому ділова, юридично розвинена, стабільна у нормалізованому використанні суспільних сил та ресурсів держава з розвиненим суспільством.
Для того, щоб держава пишалася своїми мовними набутками, необхідно, щоб народ любив свою мову, сприймав її як рідну, а не як мову, яку нав'язали. Тому пріоритетним завданням держави сьогодні має стати така мовна політика, яка не просто буде нав'язувати українську мову, але привчати суспільство до думки, що це державна мова, яку необхідно для початку хоча б знати і поважати.
 
Література:
1. Дробноход М. Стійкий екологічно безпечнийрозвиток: український контекст / М. Дробноход //Дзеркало тижня. – 02.06.2001. – С. 21.
2. Матвієнко А. Найдоступніший спосіб підвищення мовної культури /
А. Матвієнко // Дивослово:Українська мова і література в навчальних закладах. –К.: Преса України,2004. – С. 5556.
3. Мацько Л. Формування культури мовлення: чинники лінгводидактичні та культурологічні / Л. Мацько // Урок української. – 2004.– №89. – С. 3435.
4. Мацько Л. Формування мовної культури /Л. Мацько // Педагогічна газета. – 2002. – №89. – С. 6.
5. Петренко І. Становлення української мовної культури в умовах глобалізації / І. Петренко // Вісник книжкової палати. – 2005. – №8. – С. 43 – 46.
6. Потебня А. Язык и народность / А. Потебня // Эстетика и поэтика. – М., 1976.
7. Струганець Л. В. Культуромовна діяльність і мовна політика держави / Л. В. Струганець // Вивчаймо українську мову та літературу. – 2006. – №6. – С. 2 – 3.
Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (12.06.2013)
Просмотров: 743 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 2
2  
Підтримую автора і з великою повагою засвічую Вадиме Ігоровичу, у Вас велике майбутнє, як прекрасного науковця. Мовне питання у нашій питання на разі стоїть гостро. І дослідження становлення мови, її розвитку є вельми актуальним і надзвичайно важливим. Адже для українців, мова - це не лише засіб спілкування. Саме з мови в Україні завжди починалося культурне відродження і державотворчі процеси.

1  
Вадим, будучи ще таким юним (студентом), вже піднімає питання культуромовної проблеми в нашій державі. Прекрасно резюмує актуальність такого завдання на державному рівні: «…привчати суспільство до думки, що це державна мова, яку необхідно для початку хоча б знати і поважати».
Як показує практика, це є найважчим для багатьох – вміти поважати себе самим і знати мову свого краю…

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]