Германские языки - Филологические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Понедельник, 05.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Филологические науки

Германские языки

Ономастичні реалії в лінгвокультурологічній парадигмі

 

Автор: Колосова Ганна Андріївна, аспірантка, Національний Технічний Університет України «Київський політехнічний інститут»

 

В останні роки спостерігається великий дослідницький інтерес то того, як в мові проявляється національна культура, які когнітивні основи визначають механізми вживання мовлення [3; 15]. Мовлення ж розуміється як «когнітивний процес, що здійснюється в комунікативній діяльності та забезпечується особливими когнітивними структурами і механізмами в людському мозку» [2; 4-10]. Будучи носієм інформації про культуру певного суспільства, ономастична лексика є важливою частиною мовлення, як когнітивного процесу, адже використання певних ВН забезпечується індивідуальними вибором автора. Тобто, певні механізми і процеси мислення письменника фокусують його увагу на специфічних онімах, які стають невід’ємною складовою мемуарного твору.

ВН – своєрідні пам’ятники, в яких відображається суспільна історія етноса, прослідковується специфіка знакової системи та динаміка мовних закономірностей. Спираючись на дане твердження, постає питання: чи розглядаються ВН як варіант лінгвокультуреми? Термін «лінгвокультурема» можна тлумачити наступним чином: «комплексна міжрівнева одиниця, яка являє собою діалектичну єдність лінгвістичного та екстралінгвістичного змісту; сукупність форми мовного знака, його змісту і культурного смислу, що супроводжує цей знак» [1; 12]. Лінгвокультурема складається з мовного знаку та реалії, яку цей знак номінує (це може бути фрагмент дійсності, предмет, ситуація та ін). Під реалією, яка позначачається мовним знаком розуміється все те, що відноситься до культури: штучно виготовлені предмети матеріальної та духовної культури, звичаї, тактики мовленнєвої поведінки, культурні ситуації та ін.

Аналіз ВН як лінгвосоціального артефакту дозволяє осмислити оніми як міфологеми, які інтегрують в собі денотат і концепт. Як мовні знаки, які не відділяються від відповідної лінгвокультури і процесів комунікації, оніми отримують прагматичне значення – здатність передавати різні типи емоційних та інтелектуальних оцінок [4; 14].

Проте надзвичайно важливим є той факт, що окрім культурологічної та прагматичної сторін ономастики, сучасний погляд на дану проблему включає досягнення історії, географії, етнографії, соціології, літературознава, які допомагають виявити специфіку об’єктів та традицій, пов’язаних з їх іменами, що виводить ономастику за рамки власне лінгвістики та робить її автономною дисципліною, що використовує переважно лінгвістичні методи.

Проблема значення онімів стає надзвичайно актуальною при міжкультурних контактах, адже ВН намагаються зберігати і форму, і зміст, коли вони використовуються поза межами рідної мови. Таким чином оніми переносять інформацію про стан культури з однієї мови в іншу, а отже і з однієї культури в іншу, відділяючи своє загальне значення від культурного змісту слова. З цієї точки зору, ВН дійсно можуть вважатися пам’ятниками історії, суспільного життя і передавати інформацію про носіїв культури через зміст, яким вони наповнюють текст мемуару. Тому ми можемо вважати оніми лінгвокультуремами мемуарного твору.

Традиційно ВН як об’єкт лінгвістичного аналізу розглядаються з точки зору або їх форми, або їх змісту. Перший напрямок пов'язаний з морфологічним аналізом, що базується на виявленні морфемної структури імен, продуктивних словотворчих формантів, типів найменувань. До останнього часу другий напрямок досліджень включав, головним чином, системний опис імен з врахуванням їх структурних особливостей в рамках певних ареалів. На основі морфолого-словотворчого принципу оніми вивчались Рипецькою О.Ф, Матвєєвим А.К, Подольською Н.В., Суперанською А.В. та ін. Лексико-семантичний принцп було покладено в основу досліджень ономастичної деривації, онімізації та інших процесів такими лінгвістами, як Введенська Л.А., Труба Л.Л. та ін. Дані дослідження допомагають оцінити власні імена в єдинстві їх онтології та гносеології [3; 5]. Проте, набутки всіх вищезазначених дослідницьких напрямків вивчення форми та змісту онімів напряму відображають функціонування ВН в культурологічній парадигмі та дозволяють трактувати оніми як фіксатори лінгвокультурологічного стану мови як на певний період часу, так і в діахронічному зрізі.

Реальне функціонування ВН в писемному мовленні – продуктивний шлях вивчення специфіки даного лексичного розряду. Функціонування імен в мемуарних текстах представляє собою особливу область досліджень. Це пов’язано з тим, що у функціональному стилі імена існують в художньо обробленому вигляді. Специфіка образності заключається в тому, що імена виступають одночасно і як знаки ономастичних реалій, і як поетичний елемент, і як показник культурного стану мови [3;11]. Функціонуючи в мовленнєвому просторі мемуарного тексту, ВН знаходяться під впливом всіх елементів художньої системи твору. ВН, включаючись в різноманітні зв’язки оточуючого тексту, «працюють» не самі по собі, а в тісній залежності від загального контексту [5; 8].

Базуючись на всьому вищесказаному, ми вважаємо, що оніми представляють собою особливу знакову систему, параметри якої залежать від культурних обставин, соціальних цінностей автора, який є представником певного суспільства, уявлень письменника про оточуючий світ. Даний лексичний шар найдоцільніше вивчати через реальне функціонування онімів в письмовому мовленні, а саме в мемуарному тексті. ВН в тексті мемуарів мають великий стилістичний потенціал, що базується на їх здатності відображати історичну епоху, передавати національний колорит та соціальну характеристику суспільства. В письмовому мовленні оніми також виступають як лінгвокультуреми, адже вони здатні відображати культурний зміст, відділяючи його від основного значення слова.

 

Література:

1.Воробьев В.В. Лингвокультурология (теория и методы) : монография / В.В.Воробьев. − М.: Изд-во Рос.ун-та дружбы народов, 1997. – С.12.

2.Кубрякова Е.С. О когнитивной лингвистике и семантике термина «когнитивный» / Е.С. Кубрякова.   Воронеж, 2001. С. 4-10.

3.Пак С.М. Ономастикон как объект филологического исследования : На материале американского дискурса XIX - XX вв. : автореф. дис. доктора фил. наук : спец.10.02.04 «Германские языки» / С.М. Пак. М., 2005. 23с.

4.Ражина В.А. Ономастические реалии: лингвокультурологический и прагматический аспекты : автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.19 «Теория языка» / В.А. Ражина. Ростов-на-Дону, 2007. 23с.

5.Разумова Л.В. Стилистические аспекты вторичной номинации имен собственных в структуре художественного текста : автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.19 «Теорияязыка» / Л.В. Разумова. – Челябинск, 2002. 18с.

Категория: Филологические науки | Добавил: Administrator (21.08.2014)
Просмотров: 511 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]