Развитие производительных сил и региональная экономика - Экономические науки - Сортировка материалов по секциям - Конференции - Академия наук
Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS

Академия наук

Воскресенье, 04.12.2016
Главная » Статьи » Сортировка материалов по секциям » Экономические науки

Развитие производительных сил и региональная экономика

Морфологія технолого-сингулярних регіональних економічних систем

Автор: Антохов Андрій Анатолійович, к.е.н., доцент, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

 

Модерний вектор інноваційного розвитку економіки регіонів України повинен розвиватись згідно концепції технолого-сингулярних економічних систем. Це означає, що кінцевим етапом їх прогресивності має бути орієнтир на створення технологій штучного інтелекту та інших інновацій, що формуватимуть новий вимір організації людської життєдіяльності.

Структуру технолого-сингулярних регіональних економічних систем характеризує їх морфологія. Оскільки дана проблематика у вітчизняній науці поки ще не розкрита, то дане дослідження розкриває новий напрям економічної регіоналістики. Воно базується на напрацюваннях українських вчених у царині інноваційного регіонального розвитку (В. Геєць, М. Долішній, О. Жихор, М. Ільченко, М. Мельник, А. Никифоров, І. Павленко, В. Решетило, О. Соскін, Л. Федулова, А. Чухно, В. Шедяков та ін.) та доповнює новітні наукове течії, що поглиблюються зарубіжними вченими.

Технолого-сингулярні регіональні економічні системи в своєму розвитку можуть набувати специфічних морфологічних ознак. Мова йде про сфери, які визначають їх діяльнісну основу, систему інформаційного обміну, що формує трансферну основу, а також систему взаємовідносин, котрі виявляються в інституціональній площині. За рахунок процесів у трансферній основі (обмін знаннями, технологіями, інтеграція інтелектуально-трудового потенціалу і т.д.) прогресивний розвиток поступово втрачає свій лінійний характер та не дозволяє використовувати статичні стратегії розвитку [1, с. 49].

Інституціональна основа технолого-сингулярних регіональних економічних систем проявляється у готовності і спроможності людини, різних інституцій впроваджувати, вдосконалювати та продукувати інноваційні технології. Тут формується інноваційна культура, цінність знань, інтелекту та інновацій. Основними детермінантами морфології технолого-сингулярних регіональних економічних систем є ті сфери, що визначають діяльнісну основу. Умовно їх можна розділити на два напрями:

1) сфери інтелектуалізації суспільства;

2) сфери інноваційної діяльності.

Вони не функціонують ізольовано, а перебувають у тісних взаємних залежностях. Більше того, рівень розвитку сфер інтелектуалізації суспільства напряму детермінують результуючі можливості сфер інноваційної діяльності. Водночас інститути другої групи теж схильні формувати потужні осередки інтелектуалізації суспільства, створюючи умови для неперервного розвитку свого персоналу, реалізації його інтелектуально-трудового потенціалу через різні види науково-дослідної і дослідно-конструкторської діяльності (рис. 1).

 

 

Успішність розвитку технолого-сингулярних регіональних економічних систем у значній мірі залежить від того, наскільки різні діяльнісні сфери, що їх формують, взаємодіють між собою, забезпечуючи трансфер знань і технологій та розвиваючи інституціональне середовище з інноваційними домінантами. Дуже важливо, щоб взаємодія сфер інтелектуалізації суспільства та інноваційної діяльності сприяла інтеграції інтелектуально-трудового потенціалу зайнятих. Це означає, що людські ресурси повинні активно «переміщуватись» між різними сферами (соціально-професійна мобільність). Це забезпечить синергію використання їх інтелектуально-трудового потенціалу, запозичення досвіду, способів управління й інноваційної діяльності та ін.

Визначені технологічні напрями можуть реалізовуватись у поєднанні та поширюватись у різних сферах економічного й неекономічного життя. Як правило, найперше вони поширюються у знаннємістких сферах господарювання. Практика їх впровадження у соціальному середовищі важлива, однак найперше необхідно сформувати належне мотиваційне ринкове середовище їх споживання, вдосконалення і продукування.

Як бачимо з рис. 1, технологічні напрями відображають прогресивні зміни, зокрема технологічні уклади, що завжди є нестатичними, тобто розвиваються. Технологія штучного інтелекту поки ще не винайдена, однак наближенню до технолого-сингулярних цілей передують активні процеси трансформації автоматизованих технологій у комп’ютерні й роботизовані, що дозволяє досягнути значних економічних та соціальних ефектів. Усе більш поширеними стають енергозберігаючі й екотехнології. Останні часто ще називають чистими. Вони передбачають поширеність аеронобних процесів, газифікацію вугілля, використання водневого паливного елементу, біодизелю, енергії океану, припливів і відпливів, сонячної, вітрової і геотермальної енергії, етанолу та метанолу, гібридного газу і т.д. [2, с. 295]. Сфери використання екотехнологій можуть бути дуже різними. Усе більш актуальним є поширення безвідходних технологій і, зокрема, відновлювальних джерел енергії, що в сучасних умовах господарювання є одним із джерел отримання додаткового прибутку та дієвим засобом зменшення шкідливого екологічного навантаження на навколишнє середовище. Тобто технологічні проекти соціального спрямування, як от «еко-», не завжди є збитковими [3, с. 86]. Тому необхідно поширювати ідеологію прибутковості даного напряму економічної діяльності з одночасно високими орієнтирами соціальної відповідальності бізнесу.

Технологічні напрями біо- і нано-, що характеризують поточний шостий технологічний уклад, відображають потенційність його переходу на наступний рівень. Важливість розвитку біотехнологій підтверджує різносферність їх використання. Так, сучасна біотехнологія характеризується використанням біологічних методів для боротьби з забрудненням довкілля, для захисту рослин від шкідників, хвороб, виробництвом цінних біологічно-активних речовин (антибіотики, ферменти, гормональні препарати); на основі мікробіологічного синтезу розробляються промислові методи одержання білків, амінокислот як кормових добавок тваринам; досягнення нової біотехнології – використання іммобілізованих ферментів, одержання синтетичних вакцин [4].

Один із нових напрямів біотехнології – нанобіотехнологія, що поєднує в собі досягнення нанотехнології і молекулярної біології; нанотехнологи користуються здатністю біомолекул до самопобудови в наноструктури; ДНК як молекула, яка зберігає інформацію, використовується як важливий компонент наномеханізмів, що може стати основним компонентом комп’ютерів наступного покоління [5, с. 47].

Кожен з наведених технологічних напрямів (див. рис. 1) розвивається у тісній взаємодії з іншими. Більше того, найбільш прогресивні дослідження здійснюються на стику різних напрямів із залученням фахівців різних сфер та можливістю одержання додаткових ефектів консолідації зусиль і мобілізації ресурсів. Окрім того, в Україні вкрай важливо посилювати співпрацю представників вітчизняної нанонауки з суб’єктами наноіндустрії, а також з міжнародними дослідницькими мережами, особливо європейськими, що мають значний досвід у здійсненні новітніх досліджень.

 

Література:

1. Галюк І.Б. Трансформація поглядів на життєвий цикл організаційної системи в умовах нової економіки / І.Б. Галюк // Регіональна бізнес-економіка та управління. – 2013. – № 1. – С. 46-51.

2. Наконечна Т.Ю. Інноваційні екотехнології як основа стійкого економічного розвитку / Т.Ю. Наконечна // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – № 5, T. 4. – С. 293-296.

3. Вяткін П.С. Досвід безвідходного виробництва на переробних підприємствах сільського господарства / П.С. Вяткін, В. І. Хомяков // Вісник Черкаського державного технологічного університету. Серія : Економічні науки. – Черкаси : ЧДТУ, 2007. – Випуск 17. – С. 84-86.

4. Бочкова І.І. Біотехнологія як засіб вирішення глобальних проблем сучасності : нормативно-правовий аспект / І.І. Бочкова // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2012. – № 2 (6) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n2/12biinpa.pdf

5. Абрамчук М.Ю. Мiсце i роль бiотехнологiй в еколого-економiчному розвитку суспiльства / М.Ю. Абрамчук, Н.А. Антонюк // Механізм регулювання економіки. – 2011. – № 4. – С. 44-49.

Категория: Экономические науки | Добавил: Administrator (02.03.2016)
Просмотров: 165 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]